– вилається і піде. Одного дня Андрій не показувався до самого обіду на дворі. Іду до його келії. Лежить на ліжку і читає якусь книжку в сап’яновій оправі. По моїм приході кинув її і встав.
– Підем, Юрку, пройдемося[60] по валах, а то у мене вже голова зачучмаріла – від другої години вночі читаю. Дивлюся на книжку – «Критика чистого розуму» Канта. На підлозі коло ліжка зложена ціла гора книжок в розкішних оправах. Починаю переглядати: Кант, Ренан, Вольтер, Толстой, Руссо, Шекспір… Окремою скертою лежать новенькі томи творів Маркса і Енґельса, Ляссаля, Лєніна, різна большевицька політично-економічна література.
– Де це ти набрав?
– Це – з большевицького аґітаційного потягу, а це – колишнє панське добро – по селах за набої наміняв.
Вийшли на двір. Коло трапезної стоїть висока суха ігуменя з двома зморщеними карличками-черницями. Козаки якраз вели через двір коней від криниці.
– Цього світ не бачив! Щоб у святу обитель, між Божі храми, коней заводити! – гордо звертається ігуменя до своїх «ад’ютантів» по-московському. Чорнота ввічливо підняв шапку:
– Світ як світ, паніматко, а оці вали вже скоро півтораста літ як козака не бачили, а їх насипали не на те, щоб із-за них тільки Богу молитися. От що… Давно я тобі збирався сказати… Ти, паніматко, можеш собі України не любити, це річ твоя, та коли будеш про це голосно балакати – накажу спакувати твої пожитки і відправлю тебе до большевиків у Кам’янку. Там є «истинно русские люди» – з ними тобі буде веселіше…
Переходимо через господарське подвір’я, через невисокий внутрішний[61] вал і видрапуємося на високий зовнішний вал, порослий лісом. За валом в лісі густо стоять височенні могили, деякі одного росту з деревами.
– Думаєш, це ченці лежать «мирно упокоївшіся»? – повів Андрій поглядом по могилах. – Братчики-козаки все в боротьбі загинувші. Може, і з моїх прадідів хто лежить, бо наш рід, та й майже півстаниці, на Кубань із Чигиринщини попали при Катерині. Може, через це і притягає мене так ця земля…
– Підем, Андрію, обійдемо валом кругом манастиря.
– Що, так вже на свою приморожену ногу надієшся? Це ж п’ять кілометрів ходу. Підем в цей бік, понад ярами. Подобається мені тут… дика краса!
З зовнішнього боку вал був ще вищий, бо попід ним йшов рів, що змілів вже від часу. Трохи дальше вал круто повернув[62] у ліс, роблячи підкову, в середині якої були сліди ще якихсь земляних споруд.
– Це щось на зразок форту, – пояснив Андрій. – Отам, видно, гармати стояли, отам сліди великих печей з котлами, в яких гріли смолу і окріп «гостям голови мити» під час штурму. Хто знає, коли ці вали насипали, але сучасний інженер нічого не міг би додати…
Вийшли на чоло форту. Тут вал вже йшов понад глибоким яром. Місцевість дальше робить химерні хвилі і оточує манастир глибокими прірвами. Між головним валом і манастирем був ще один вал, і де-не-де було видно сліди грубих мурованих стін.
У вид. 1934 і 1935 рр.: «пройдемся».
У всіх прижитт. вид. «внутрішній» упереміж із «внутрішний».
У вид. 1934 і 1935 рр.: «звернув».
