положення на Україні – щось більше будемо знати, коли повернеться з Києва мій заступник Деркач. Але одно ясне. Большевики під цей час не провадять більшої війни на фронтах на Україні. Що твориться на Півдні з денікінцями, не знаємо – але можна припускати, що вони після розгрому не скоро очухаються, якщо взагалі очухаються, і зможуть розпочати ще якісь акції. Ми маємо відомості, що в бік Криму большевики значніших частин війська вже не посилають, а прибуваючі з Московщини частини кидаються на «внутрішній фронт», на приборкання повстанчого руху, на викачку зброї і хліба з сіл. Взагалі спішаться з закріпленням свого внутрішнього положення на Україні, можливо, передбачуючи якусь поважнішу збройну боротьбу на зовнішних фронтах.
Що твориться на заході, що діється з українською армією, чи зможе вона відновити фронт, на який ми могли би орієнтуватися, – невідомо. Хмарині гончарі з Цвітної привезли відомості, що партизанські частини нашої армії, які недавно переходили коло нас, мали декілька успішних боїв з червоними,[97] а також є чутки, що до них прилучилися значні частини Галицької армії – але це ще не є фронт.
Ходять здогадки, що весною большевики будуть воювати з Польщею і Румунією, та це лише здогадки.
Прапор, захоплений у коцурівців Червоною армією не пізніше червня 1920 р., що 1919 р. міг належати Задніпровській дивізії.
Оригінал зберігається в ЦДАВО України.
Лист отамана Чорного Івану Габінському-Каляєву в Полтаву (3 вересня 1920 р.).
Оригінал зберігається в Харківському історичному музеї.
Як ви всі підтверджуєте, та за моїми відомостями і з дальших околиць, серед нашого населення панує переконання, що по всій Україні переводиться якась таємна організація і що весною український уряд дасть гасло, після чого вся Україна має повстати і винищити всіх ворогів. У нас в Мельниках тільки й балачок, що про те гасло, про ті нові «треті півні», які мають зробити щось надзвичайного.
На мою думку, це є лише збільшене вражіння від балачок населення з переходячими частинами нашої армії, бо коли б дійсно щось готовилося, то хтось мусів би прийти і до нас. Це добре, бо підтримує в селах дух і надію, але в дійсності вигляди на майбутнє далеко не рожеві. Большевики мають тепер на Україні значно більше збройних сил, як у минулому році. Після боїв з денікінцями ми ще не мали з «товаришами» значних сутичок, і коли притягнемо на себе їх увагу, то навряд чи зможемо утриматися так, як утрималися минулого року, коли вони мусіли кидати на нас частини, зірвані з фронтів. Щоб запобігти ліквідації, мусимо заздалегідь самі «зліквідуватися», перейти на положення, в якому не будемо відрізнятися від других районів. А то наші села занадто вже розкозакувалися… До кума в гості – з рушницею, до дівчини – з рушницею, та ще й шаблю причепить, з хутора до церкви – з рушницею… В Медведівці на ярмарку продають-купують набої, зброю, як за добрих гетьманських часів. Отож, явне ходження з зброєю треба припинити.
В селі Цвітній, з якого походив Пилип Хмара (дійсне прізвище), був сильно розвинений гончарський промисел. Цвітнянські гончарі розвозили кіньми свої вироби на продаж по теренах Київської, Херсонської, Полтавської губернії, заїжджали аж на Поділля – і одноразово виконували ролю далеких розвідчиків, привозячи відомості про своїх і ворогів з дальших околиць. Очевидно, хтось з них привіз був чутку, що до частин Зимового походу прилучилася вся Галицька армія і кубанські козаки, які утекли від Денікіна. Чутка ця незвичайно розповсюдилася і підносила настрої у повстанців.
