на Київ або куди буде треба. А коли на заході відновиться український фронт – зможемо дати «товаришам» доброго кулака в плечі.
Поки що необхідно послати зв’язок, щоб він розшукав наш уряд і командування та довідався, чого маємо дожидати й сподіватися. Потрібні радянські документи дістане Козаченко. Післати думаємо Ханенка (сотник булавної сотні).
Чорнота покрутив головою:
– Загорячий хлопець.
– Трохи, але ми знаємо його і певні, що коли б попався – червоні із нього вогнем не видобудуть ні одного слова. Декілька присутніх, що близько знали Ханенка, підтримали думку отамана, але по обговоренні справи рішено зв’язок послати пізніше, щоб міг привезти вже інструкції на весну.
– Що торкається зв’язку між собою, – продовжував отаман, – то ця справа налагоджена добре, за винятком зв’язку з селами по той бік залізниці і полтавським берегом. Про це умовимося з Чорним окремо. Тепер мусимо з’ясувати, хто з вас що зможе виставити на випадок більшого повстання. Почнемо з Дніпра. У Чорного осібне положення і свій район. Ти, Солонько, що зможеш дати?
– Точно підлічити трудно, бо у нас же нема лісу під боком і, як нема повстання, кожний ховає і зброю, і думку – особливо в селах, ближчих до Черкас, де ЧК вже шпиків собі завела. Сама Боровиця кожної хвилини[100] виставить сімсот рушниць, чотири важкі кулемети, ну та й люїсів пара знайдеться.
– Кінних скільки можеш дати? – запитав Чорнота.
– Ні добрих коней, ні сідел немає. Нас, знаєш, більше Дніпро годує, як пісчана земля, а рибакові кінь ні до чого. Човнів великих – сотні дві можемо виставити.
– Ну-у, ми на Царгород не збираємося, – незадоволено буркнув під ніс Андрій.
– Як у вас справа, пане Мамай?
Мамай,[101] невисокого росту, середнього віку чоловік з дбайливо зачесаною борідкою, комічно розвів на столі руками:
– У мене, панове, самі знаєте, зимовий сезон. Дніпро замерз, пароходи не ходять – обдирати нема кого, стріляти нема до кого. Плетуть хлопці сітки на рибу та лисиць в очеретах ловлять… Кількість людей, які підуть на повстання, і кількість зброї окреслити трудно. На острові маємо заховану гармату. Замок та набої забрали до села, бо під час повіні[102] те місце може залити вода. Добрий знак, що селяни запасають зброю, їздять до Келеберди на полтавський бік купувати рушниці, на Різдво в Шабельниках купили кулемет, на тім тижні на ярмарку виміняли за рибу кулемет Кольта без станка у дядька з Медвина.[103] Весною виведу у плавні чоловіка[104] двісті-триста. Будемо червоні пароходи перепиняти, а в межичасі можна і своїм ділом займатися – рибу ловити. В разі потреби курінь Білого Яру в складі від двохсот до п’ятисот чоловік при трьох кулеметах приведу до Холодного Яру. Кінноти теж не може бути. Гармата у нас без коліс, знята з бронеплава. Ми її приспособили виключно для стрільби з плавнів
У вид. 1934 і 1935 рр.: «в кожну хвилю».
Отаман Мамай (дійсне прізвище Щириця), з фаху гімназіяльний професор, старшина військового часу. Після здавлення большевиками повстань на Україні він, заховавши своє повстанське минуле, став професором історії в Катеринославському інституті народної освіти. Був членом Союза визволення України і організатором націоналістичної студентської молоді. Був викритий і розстріляний в 1930 році в Черкаському ҐПУ.
Так у всіх прижитт. вид.
У всіх прижитт. вид. Медвин помилково названо «Медином».
Так у журн. вид. 1933 р. (пор. на стор. 57, 80). У вид. 1934, 1935 і 1938 рр. помилково: «чоловід».
