знаючи по кому, і підійметься такий «бій» – як би зійшлося дві дивізії…
Звичайно, паніка… Покидають все і тікають – хто потягом, хто пішки; а Богдан заїде на покинуту станцію і їде до найближчого села. Побудить кулеметом дядьків і посилає, щоб забрали собі майно та зброю.
Звичайно, як хоче зробити якийсь напад, де треба більше людей, то тільки передасть одному-другому, і до нього збіжиться півсотні добрих верхівців – наших хлопців на це діло два рази запрошувати не треба, – але більше любить сам.
А стріляє, бісова кров, – аж чудно! Як нема з ким битися, виїде з нудьги у степ і б’є з кулемета заяців.
Так ото і живе «на колесах»… Рідко до своєї пустки-хати повертає. Де ніч застала – там ночує. Всюди пошана йому за відвагу: і нагодують, і чарку дадуть, і дівчата не цураються, а оце женитися задумав… Та, бач, «губа не дура» – хоче, щоб ґенерали у нього на весіллі гуляли…
З дальшої розмови довідуємося, що байстрюк Богдан покохався з дочкою першого господаря у своїм[16] же селі, але батько і слухати не хотів про шлюб і випросив Богданових сватів з хати. Заявив, що віддасть свою одиначку тільки за поважного господаря, а не за «голодранця», у якого одна хата та й та з побитими вікнами, та який не дбає про те, щоб щось мати. Не помогли й сльози дівчини, що любила Богдана.
Тоді Богдан став «свататися» трохи ориґінальним способом. Проїжджаючи щодня коло хати своєї коханої, кожний раз випускав по вікнах півстрічки з кулемета. Більшість селян держала сторону Богдана. Нарешті батькові надоїло ховатися попід лавки і він згодився на шлюб. На весілля з’їхалося багато озброєних людей з цілої округи, які навезли харчів і горілки, щоб мав чим Богдан частувати, не з тестевого… Весілля з сальвами, з ракетами гулялося на цілій вулиці не один день. Такі весілля бачила Чигиринщина тільки, мабуть,[17] ще при гетьманах.
Бачучи пошану населення до зятя і що навіть полковники приїхали на весілля, батько примирився й за столом цілувався вже з Богданом, виговорюючи ще за побиті шибки… Постать Богдана – цікава й знана на Чигиринщині, і я ще вернуся до неї.
Підвечір я розхворівся зовсім. Прийшов лікар, поставив термометер – 39,2. Лікар розводить руками: чи від ноги, чи тиф, на який захворіло вже декілька козаків.[18] В кожному разі в похід, на мороз, небезпечно, а група рано виступає. Прийшов брат із штабу, почали радитися. Лікар пропонує відправити у Медведівку до лікарні, куди відправив вже двох тифозних. Виручає господиня:
– У манастир, до гайдамаків! Там і лікар є, і черниці доглянуть краще, як у лікарні.
Братові думка подобається:
– Звичайно. Будеш у безпечному місці, між своїми. Ми ще у цьому районі пробудем деякий час, будемо певно мати зв’язок з Холодним Яром, як видужаєш – приєднаєшся. Рішаємо, що завтра господар відвезе мене підводою до манастиря. Пишу рапорт, і увечері брат приносить дозвіл та лист до отамана Чучупаки.
Рано
У вид. 1938 р. «своїм» упереміж із «свойому». Так само «моїм» із «мойому».
У всіх прижитт. вид. «мабуть» упереміж із «мабудь».
У вид. 1934 р.: «тиф, якого об’явилося декілька випадків».
