селяни вибирають собі гетьмана, в той час як тоді майже на всій Україні було давно забуте і нічого не казало селянському серцю слово «гетьман». Може, тому що тут біла церква над Суботовим,[23] в якій висіла табличка «Тут був похований гетьман України Богдан Хмельницький», не дозволяла його забути.
На другий день почуваю себе трохи краще і рішаю їхати до Мотриного манастиря, але не підводою, а помалу верхи. Сідаю на коня по-дамськи, бо права нога у великому валянку не влазить у вузьке кавказьке стремено.
Проїжджаю коло школи. На фронті її напис «Головківська вища початкова школа», а над ним гарно зроблена з каменю розкрита книжка. На обох сторінках написано:
«Учітеся, брати мої, думайте, читайте, і чужому научайтесь – свого не цурайтесь». Коло школи з деревляними рушницями граються в війну школярі. Кричать «Слава» і «Вперед за Україну». Стримую весь час свого Абрека, який, відпочивши, просить ходу. Виїжджаю за село, і перед очима розлягається дійсно чарівний краєвид.
Головківка на горі. Від неї спускається на декілька кілометрів розлога долина, з трьох боків оточена горами, вкритими лісом, з четвертого – гористим[24] хребтом, щось ніби Карпати або Кавказ в мініятюрі. Здогадуюся, що це пісчані Кучугури за Тясмином, про які оповідав господар. Справа, в кінці долини, – Медведівка. Від неї ліворуч, попід гори, іде смугою й ховається у лісі і в ярах село Мельники. Вся місцевість дійсно нагадує Кавказ у зменшеному розмірі. Гори, вкриті лісами, роблять на обрії чудові візерунки,[25] перерізані глибокими ярами. На хвилястих полях куди не глянь – високі кургани-могили. Видно, що тут колись бували діла – було кого і ховати.
Впереді[26] наліво видно над лісом церковну копулу. Це Мотрин манастир, штаб гайдамаків. Через деякий час в’їжджаю в Мельники.
Село має звичайний мирний вигляд, але група парубків, що йшла по вулиці, співаючи «Серед степу на просторі», озброєна. У всіх рушниці, у декого шаблі і револьвери, у одного шабля старовинна, оправлена в срібло.
Під’їжджаю до них:
– Добридень, хлопці!
– Слава Україні! – відповідає декілька голосів. Це мене трохи змішало. Я не знав, що у холодноярців заведено замість[27] «Здоров» вітатися «Слава Україні!», а відповідається «Україні слава!». Питаю їх, як їхати до манастиря.
– Можна їхати селом, лиш[28] сюди дальше. Виїжджайте оцією вуличкою на гору, там за вітряком спуститеся з гори на Кресельці, а звідтіль[29] проста дорога лісом.
Виїжджаю на досить круту гору, і знову стає видно монастирську копулу, що зникла була за обрієм, коли з’їхав з Головківської гори.
За млином знову спускаюся в село і, переїхавши місток, в’їжджаю в лісничівку – кілька будинків під бляхою. Це і є Кресельці.
У вікні будинку зліва – обличчя гарненької дівчини з великими чорними очима, справа на воротях
У вид. 1938 р.: «Суботовом» (пор. на стор. 8).
У вид. 1934 і 1935 рр.: «гірним».
У вид. 1934 і 1935 рр.: «везерунки».
У вид. 1934 і 1935 рр.: «впереду».
У всіх прижитт. вид. «замість» упереміж із «замісць».
У вид. 1934 і 1935 рр.: «але».
У вид. 1934 і 1935 рр.: «звідти».
