лівицю, а у фальшивий палець, саме в який насамкінець фокусник і встромляє великий палець правої руки. Після того як долоні розведено вбік, милолиці глядачки шукають очима яскраво-червоний клапоть тканини й не звертають уваги на те, що один із пальців у фіґляра гумовий! Для успішного завершення фокуса гумовий палець необхідно непомітно зняти й сховати до кишені штанів.)
Мігель випробовував цей трюк на фінках, француженках, німкенях, росіянках, італійках і навіть таїландках. І не було жодного разу, щоб цей тупий – тупий до неможливого! – фокус не спрацював.
– Вони хочуть того ж що й ми, але чекають, доки ми почнемо діяти, – пояснював Мігель. – Звісно, можна підійти та просто ляпнути щось на зразок «давай потанцюємо», або принести букет квітів, або писати любовні листи, але це тупо, чувак, це так ту-у-упо! Досить вигадати щось оригінальне, щось яскраве й несподіване, таке, на що дівки не очікують, і вони всі твої, чувак.
– У тебе трохи однобоке бачення проблеми, чувак, – стримано відповідав я.
– Вони мавпи, чувак, то й поводься з ними, як з мавпами! – кричав мексиканець.
– Друже, ти помиляєшся, – палко заперечував я. – Жінка – це ідеал, жінка керує світом, вона надихає чоловіка, примушує його бути кращим, аніж він є насправді, її тіло прекрасне, її…
Мігель відмахувався від мене й мотав кудлатою головою.
– Ти телепень, Максе, хоч і пишеш дисертацію, але ти estúpido,[10] бо якщо не ставитимешся до них, як до мавп, вони почнуть ставитися до тебе, наче до мавпи.
Тут я прикушував язика та йшов працювати над дисертацією…
…То що сказав би Мігель? Що б він порадив?
Але Мігеля поряд не було.
Тож сяк-так пересидівши першу ніч, – переважно дивлячись на місяць і зосереджено жуючи шмарклі, – я був змушений човгати по пораду та розраду до іншого свого товариша, який, на щастя, виявився під рукою.
Звуть його Алекс. Хоча вряди-годи, залежно від настрою, я кличу його або дуже просто – Саня, або ж екзотично й зменшено – Алі. Ми познайомилися років із п’ять тому й на цю мить спільно працювали над одним згиблим і безпросвітним проектом, який, як ми тоді гадали, мусив зробити нас мільйонерами.
Алекс (він же – Саня, він же – Алі) на чотири роки старший за мене. На вигляд невисокий, але кряжистий і підтягнутий, спортивної тілобудови хлоп. У минулому – боксер-любитель. У нього виразні й миготливі очі невизначеного кольору, прямий короткий ніс, острішкувате русяве волосся та вічно розтягнутий у посмішці рот. За характером Алекс – безкомпромісний оптиміст і жартівник, через що у нього в друзях ходить заледве не пів-Києва. Такого живчика й веселуна ще треба пошукати. Здається, немає на світі такої ситуації, котра б примусила хлопця засумувати. За жодних умов, навіть у час найбільшої скрути, він не опускає рук і завжди тримає хвіст пістолетом. Крім того, від багатьох наших спільних знайомих я не раз чув, що Алі виручав своїх друзів у хвилину найбільшої скрути. Мабуть,
Дурень (
