бичачу шию…
Анаїс обернулася. То був судмедексперт Мішель Лонґо. Через накидку з каптуром, що робила їх схожими на примари, вона не відразу впізнала його.
– Коли настала смерть? – запитала вона, зводячись на ноги.
– Поки що зарано назвати точний час. Але не менш ніж добу тому. Холоднеча і туман дуже ускладнюють працю.
– І він увесь цей час лежить тут?
Лікар розвів руками в рукавичках. Із-під складок каптура блищали його протисонячні окуляри фірми «Персол».
– Можливо, вбивця перетягнув тіло сюди сьогодні ввечері. Хтозна…
Анаїс подумала про туман, що просто поглинув усе місто. Авжеж, у цій гороховій юшці вбивця міг зробити це коли завгодно.
– Вітаю!
Вона звела очі, притуливши до чола долоню дашком. У білому світлі прожекторів біля ями видніла чітка жіноча постать. Обличчя вона не бачила, та відразу впізнала заступницю прокурора Вероніку Руа. Та була, сказати б, її двійником. Тридцятирічна Вероніка, яка походила із заможної бордоської родини, рухалася тими самими шляхами, що й Анаїс. Обидві навчалися у найпрестижніших приватних школах, потім вступили до Університету імені Монтеск’є. Їхні шляхи перетиналися у вбиральнях наймодніших нічних клубів міста. Вони ніколи не були ані подругами, ані ворогами. Тепер їхні шляхи регулярно перетиналися на професійній ниві. Вішальник. Труп жінки з понівеченим обличчям – чоловік жбурнув у неї мікрохвильову піч. Дівчина-підліток із перерізаною горлянкою. Що ж, це не найліпші причини для приязної балачки.
– Вітаю, – буркнула Анаїс.
Вона так і стояла в ямі, а заступниця прокурора нависала над нею. Вероніка була у фірмовій шкірянці від «Задек енд Вольтер», яку давно вже нагледіла собі Анаїс у вітрині крамниці на бульварі Жоржа Клемансо.
– Здуріти можна, – буркнула Вероніка. Вона побачила тіло.
Анаїс була вдячна їй за ту дурнувату фразу, що так добре відбивала увесь жах тієї ситуації. Отже, в неї ті самі почуття від побаченого. Жах і заразом збудження. Сталося те, про що обидві так мріяли, – мріяли і боялися цього. Гучна справа про вбивство. Злочинець-маніяк. Усі їхні однолітки і колеги виросли на фільмі «Мовчання ягнят» і прагнули приміряти на себе роль Кларіси Старлінґ.
– Щось можеш сказати про причини смерті? – спитала Анаїс судмедексперта.
Лонґо невизначено розвів руками.
– Очевидних травм на тілі нема. Може, він задихнувся, коли на нього наділи бичачу голову. Може, його зарізали. Або ж отруїли. Треба дочекатися результатів розтину і токсикологічного аналізу. Може, й передозування сталося.
– Чому це?
Він нахилився і взяв ліву руку жертви. Загрубілі вени на ліктевому згині були поцятковані вавками, саднами і набряками.
– Запеклий наркоман. Дійшов до краю. Ще за життя, маю на увазі. Виснаження. Загальна антисанітарія. Повнісінько давніх незагоєних ран. Зараз я сказав би, що це двадцятирічний
