він припаркувався? На стоянці?
– Що?…
– Я питаю, ти вже створила слідчу групу? – повторила Вероніка Руа.
– Ось вона, та група.
До них незграбною ходою, спотикаючись на жорстві, наближався Ле Коз, на ньому була обов’язкова флюоресцентна камізелька. Заступниця прокурора здивовано зиркнула на неї; в її очах майнули блискавиці. А вона нічогенька, мусила визнати Анаїс.
– Вибач, саме зірвалося з вуст, – усміхнулася вона. – Дозволь познайомити тебе з лейтенантом Ерве Ле Козом, найближчим моїм помічником і заступником. Ми з ним сьогодні самі на чергуванні. Склад групи затвердимо за годину.
Під камізелькою на Ле Козові було чорне вовняне пальто. У темній чуприні, старанно укладеній за допомогою гелю, блищали краплі дощу. З рота із соковитими вустами виривалися хмарки пари. Від нього віяло таким невідпорним чаром, що Вероніка Руа несамохіть напружилася, наче перейшла до захисту. Анаїс усміхнулася. Напевно, заступниця прокурора живе сама – зрештою, як і вона оце. Хворому легко помітити ознаки своєї недуги в іншої людини.
Вона виклала Ле Козові коротку версію подій і відразу ж узяла з командного тону. Але тепер вона вже не жартувала.
– По-перше, треба з’ясувати особу жертви. Потім вивчити коло його спілкування.
– Гадаєш, убивця і жертва знали одне одного? – встряла Вероніка Руа.
– Я нічого не думаю. Спершу треба з’ясувати, хто вбитий. Потім почнемо відстежувати його зв’язки, від найближчих до найвіддаленіших. Найближчі друзі. Знайомі.
Анаїс знову обернулася до лейтенанта.
– Зателефонуй решті. Прогляньте всі записи з вокзальних відеокамер. І не лише за останню добу.
Потім махнула рукою в бік автомобільної стоянки.
– Не думаю, що наш клієнт ішов через вокзальні приміщення. Вочевидь, він вийшов на колії зі службової стоянки. Візьмися до відеозаписів. Випиши всі номери автомобілів, що стояли тут останніми днями. З’ясуй, хто їхні власники, і кожного допитай. Начальників, охоронців, технічний персонал. І нехай подумають, але таки згадають, якщо бачили щось підозріле.
– Коли розпочинати?
– Вже розпочали.
– Третя година ночі…
– Піднімай усіх з ліжка. Обшукайте старі ремонтні майстерні. Там завжди ночують якісь волоцюги. Може, вони щось бачили. Ага, до речі, щодо машиніста…
– Якого машиніста?
– Того, що знайшов тіло. Протокол його допиту має лежати в мене на столі завтра вранці. Крім того, мені потрібні будуть усі без винятку тут, на вокзалі. Простісінько зараз. Прочешемо територію по периметру. Опитаємо місцевий люд.
– Неділя ж!
– А ти хочеш чекати до понеділка? Залучи хлопців із антикримінальної бригади і службовців муніципалітету.
Ле Коз мовчки записував інструкції до вогкого нотатника.
– Іще мені потрібен чоловік, який знається на великій
