Пасажир. Жан-Крістоф Ґранже

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Пасажир - Жан-Крістоф Ґранже страница 20

Пасажир - Жан-Крістоф Ґранже

Скачать книгу

Два роки тому. Він був муляр. Як і я. Я казав тобі, що працюю муляром?

      – Так.

      – Я дуже його любив.

      – А де він жив?

      – У Марсаці. Це село біля Аркашона.

      – А твоя мати?

      Пацієнт відразу не відповів і відвернувся. Здавалося, його очі шукають відповідь у крижаному світлі, що струмувало з вікна.

      – Вона тримала бар із тютюновою крамничкою, – нарешті озвався він. – На головній вулиці Марсака. Вона теж померла. Торік, одразу після батька.

      – Ти пам’ятаєш, як це сталося?

      – Ні.

      – У тебе є брати чи сестри?

      – Я… – Мішелль завагався. – Не знаю.

      Фрер підвівся. Цього разу він твердо вирішив закінчувати. Погукав медбрата і звелів зробити Мішеллеві укол седативного препарату. Головне, щоб він відпочив.

      Лишившись на самоті, він зиркнув на годинника. Майже десята. Чергування у відділенні швидкої допомоги розпочиналося о першій дня. Він цілком устигав поїхати додому, але що йому там робити? Напевно, ліпше буде заглянути до своїх хворих у стаціонарі. Потім можна буде повернутися до кабінету і спробувати перевірити ту інформацію, яку дав йому Паскаль Мішелль.

      Уже виходячи в коридор, він раптом усвідомив одну просту істину.

      Сам того не помічаючи, він намагався більшу частину свого життя збувати тут, у лікарні. У повній безпеці. Точнісінько так, як і його пацієнти.

      – Оце все, що міг я зробити, – зліпив сяк-так ту голову.

      – Бачу.

      Була десята година ранку. Анаїс Шатле спала всього дві години, уклавшись на дивані у своєму кабінеті. Притиснувши до плеча телефонну слухавку, вона розглядала на екрані монітора те, що лишилося від обличчя жертви убивства на вокзалі Сен-Жан. Ніс геть розплесканий. Надбрівні дуги розтрощені. Праве око глибоко запало і на кілька сантиметрів змістилося відносно лівого. За набряклими губами видно уламки вибитих зубів. Не лице, а страшна машкара, неприродна і наче зшита з окремих клаптів.

      Судмедексперт Лонґо прислав їй світлину для впізнання і відразу ж зателефонував.

      – Нічого й казати, обличчя скалічене бичачою головою. Убивця справді видовбав її від шиї до мозку, а потім надів цього страшного ковпака на черепа жертви як суцільну машкару. Та всередині були хребці й частина м’язової тканини. Ото вони й понівечили обличчя тому хлопчині.

      Хлопчина… Добре дібране слово. Убитому було років із двадцять. Фарбоване чорним волосся, сяка-така стрижка. Напевне, гот. Криміналісти вже перевірили відбитки його пальців у загальнонаціональній базі даних – марно. Він ніколи не відбував покарання і навіть жодного разу не затримувався поліцією за дрібні правопорушення. Результатів із Автоматизованої національної системи генетичної інформації ще не було – для проведення всіх необхідних аналізів потрібен час.

      – Це його й погубило?

      – Ні, він уже був мертвий.

      – Причина смерті?

      – Чуття не підвело мене. Передозування. Сьогодні вранці надійшли

Скачать книгу