підставки під гарячі страви. Гнучка лоза гойдалася у повітрі, та обличчя залишалися непорушними, наче закам’янілі. Тут ніби росли рослини, а люди пускали коріння.
Ковбой умостився біля самісінького краю стола. Навіть навсидячки він сантиметрів на двадцять височів над рештою пацієнтів. Шкіра немов порізана павутинням зморшок. Він так і не зняв свого недоладного капелюха. Великі блакитні очі світилися на його грубому обличчі.
Фрер підійшов ближче. Велетень працював над кошиком у вигляді човника. У нього були мозолясті руки. «Робітник або селянин», – подумав Фрер.
– Добридень.
Чолов’яга звів очі й закліпав. Світла крайка довкола його зіниць скидалася на рідкий перламутр.
– Привіт, – відказав він і вказівним пальцем, як справжній герой родео, трохи підняв бриля.
– Що це ви робите? Корабель? Чи рукавичку для баскської пелоти?[1]
– Поки що не знаю.
– Ви бували у Країні Басків?
– Не знаю.
Фрер узяв стільця і сів до нього на три чверті оберту.
Світлі очі відразу ж знову втупилися в нього.
– Ти спихіатр?
Він зазначив собі переставу літер. Дислексія? Та й звертається на «ти». Та це швидше добра прикмета. Матіас вирішив, що теж буде так звертатися до нього.
– Мене зовуть Матіас Фрер. Я завідувач цього відділення. Це я вчора підписав постанову про твою госпіталізацію. Ти добре спав?
– Мені весь час мариться той самий сон.
Чолов’яга плів косички з лози. У кімнаті стояв дух болота і вогкого очерету. Крім разючого капелюха, на ньому були майка і бавовняні штани, які видали в шпиталі. Грубі мускулясті руки поросли шпакувато-рудими волосинами.
– І який це сон?
– Спершу спека. Потім усе біле…
– Що біле?
– Сонце… Адже сонце, знаєш, воно ж люте, знищує все довкруги.
– А де все воно відбувалося? Ну, в цьому сні?
Ковбой стенув плечима, не покидаючи плетіння. Збоку могло здаватися, ніби він в’яже на спицях. Вигляд у всього цього був кумедний.
– Та я наче йду селом. Мури білі. Це іспанське село. А, мо’, грецьке? Хтозна. І раптом бачу свою тінь. Вона йде попереду мене. По стіні. І по землі теж. Дуже пряма тінь, така, бач, вертикальна. Як опівдні.
Фрерові стало недобре. Йому снився точнісінько такий самий сон якраз перед зустріччю з цим безпам’ятним. Що це, провіщення недуги? Ні, він у те не вірив. Та йому подобалася теорія Карла Ґустава Юнґа про синхронність. Славетний приклад: пацієнтка розповідала йому про золотого скарабея, а тим часом у вікно кабінету вдарилася срібляста кузька. Золотавої барви.
– А далі? – не вгавав він. – Що далі було?
– Якийсь спалах, ще біліший. Наче вибух, тільки безгучний. А далі я більше нічого не бачив. Наче осліп.
Праворуч
Баскська пелота – сукупність різновидів спортивних ігр з м’ячем на майданчику; використовується рука, ракетка супроти стіни; гра може бути одноосібна, але найчастіше в ній беруть участь дві команди, розділені або лінією на долівці, або сіткою. –
