Здибав дорогою вола, веде його, прохає, щоб розсудив по правді.
– Еге, чи я дурний?! – ревнув віл. – Ви – мої недруги, отож я тільки зрадію, коли хоч одного з вас лихо вхопить!.. Ще бракувало, щоб я вас по правді розсудив!
Ревнув, задер хвоста і втік.
Мало не заплакав Мацек, але що зробиш – подався знову шукати суддю. Аж чує – ластівка щебече на гілці:
– Ти, Мацеку, такого суддю шукай, щоб був він ані надто малий, ані надто великий!
«Гм! – подумав Мацек. – Коли так – треба покликати барана».
Знайшов барана, веде його й питає:
– Ну, то яка твоя думка щодо нашої справи?
Баран мекнув сварливо:
– Не знаю я ніякого правосуддя, не знаю також вдячності чи невдячності. Я можу лише мекати. Але як вам треба згоди, зверніться до нашого вівчарського пса. То такий суддя, що кращого й не знайдеш! Тільки там що – хапає одного барана за шию, другого – за писок, третього – за спину… Тоді усі ми – барани й вівці – мусимо жити в згоді. Ого! Наш пес – великий суддя!
Очі у ведмедя заблищали з радості.
– Чоловіче! – каже. – Вдячність до тебе гризе мене, ятрить дедалі дужче. Я неодмінно повинен з’їсти тебе, щоб віддячити.
– Стривай, – злякався Мацек, – цей баран дурний як пень. Відколи світ стоїть, жоден баран ще нікого не міг розсудити. Але зараз я таки приведу чесного суддю.
Біжить Мацек, кличе пса.
– Ти – щире створіння, незрадливе, певно, є у твоїм серці вдячність і справедливість.
Розповів усе як було й попрохав:
– Розсуди нас по щирій правді, по справедливості!
Замислився пес, а тоді й каже:
– Учора вночі розбійники вчинили напад на мого пана. Я вчасно загавкав, попередив його, врятував йому життя й маєток, а він мене сьогодні замість подяки так одлупцював палицею, що ледве можу ходити.
Взяв Мацека розпач, і він кинувся геть. Біжить і сам собі думає:
«Ну й дурень же я, що послухав ластівку! “Не дуже великий, не дуже малий!” Пусті слова, та й годі… Покличу коня, це таки справді щиросердна тварина!»
Причвалав кінь і каже:
– Вже хто-хто, а я добре знаю, що таке вдячність і справедливість, бо вожу все, що накладають на воза, ношу свого пана ще й тягаю плуга в полі…
– Ну й що?
– Пан мене голодом мордує, батогом шмагає – замість плати…
– Ой лихо! – розгублено вигукнув Мацек. – Невже ж таки немає у світі нікого, хто б розсудив нас по правді?
А ластівка все цвірінчить:
– Шукай, Мацеку, в лісі, в лісі! Хай буде не дуже малий, не дуже великий! Оце буде справжній суддя!
– Нікого не треба кликати, тільки розумну лисицю!
Пішов Мацек і привів лисицю.
Хитруха хвостом верть сюди, верть туди, повела очима, вислухала Мацека та й каже:
– Дуже мені дивно, ведмедю, що ти й досі не схрумав дурного Мацека… Певне, тебе тяжко мучить сумління, бо ж найгірша річ у світі – мати отакий борг
