що їсти, чому ж він хотів грошей? Його завдання полягало в тому, щоб допомагати родині, а не збіднювати її. Але хлопець наполягав на тому, що це несправедливо стосовно нього, що він гне спину так, як і батько, а не отримує за це ані копійки. Тоді Фернандо Черулло відповів з напускним спокоєм: «Я плачу тобі вже зараз, Ріно, я плачу тобі сторицею, навчаючи тебе певної професії: найближчим часом ти не будеш нічого вміти, як тільки налагодити каблуки або ранти або поміняти підошву; твій батько все, що він знає, передає тобі, і незабаром тобі також доведеться це робити, опановувати правила мистецтва, щоб зробити повноцінне взуття». Але ця плата в формі навчання для Ріно була недостатньою, тому вони й сварилися, особливо за вечерею. Він починав говорити про гроші, а закінчував сваркою з приводу Ліли.
– Якщо ти будеш мені платити, то я подумаю про її навчання, – казав Ріно.
– Навчання? А я навчався?
– Ні.
– А ти навчався?
– Ні.
– Тоді чому ми повинні навчати твою сестру, яка є жінкою?
Це майже завжди закінчувалися ляпасом для Ріно, який в тій чи іншій формі, навіть ненавмисно, був нешанобливим стосовно свого батька. Хлопець без сліз вибачався – бридким голосом.
Ліла мовчала під час цих дискусій. Вона про це мені ніколи не оповідала, але в мене складалося враження, що в той час, як я ненавиділа свою матір, а я дійсно її люто ненавиділа, вона робила все, щоб не мати нічого спільного з батьком. Вона казала, що він був сповнений доброти, казала, що, коли він перераховував, що він робив для неї, казав, що він чув, як його друзі розповідали про те, що його донька найрозумніша людина в районі, казав, що, коли були її іменини, він приносив їй гарячий шоколад у ліжко і чотири печива. Але цього було мало, він не поділяв її точкуи зору, не розумів, чому вона повинна навчатися. Знову й знову повертався до фінансових можливостей: сім’я була велика, вона ледь зводила кінці з кінцями завдяки маленькому магазинові, були також дві незаміжні сестри Фернандо, а ще й батьки Нунції. Тож говорити про навчання було те саме, як розмовляти зі стіною, врешті-решт, і її мати дотримувалася такої ж думки. Тільки брат думав по-іншому і мужньо боровся з батьком. І Ліла, з причин, яких я не розуміла, була переконана, що Ріно переможе. Він отримає платню й направить її в школу за свої гроші.
– Якщо необхідно внести суму, я її сплачу, – пояснювала вона мені.
Вона була впевнена, що брат дав би гроші на шкільні підручники і навіть на ручки, пенали, кольорові олівці, мапу земських півкуль, фартух і бантик. Вона обожнювала його. Вона мені казала, що після навчання хотіла б заробити багато грошей і зробити свого брата найбагатшою людиною в районі.
Багатство в останньому класі початкової школи стало нашою ідеєю фікс. Ми говорили про це, як у романах говорять про пошук скарбів. Ми казали: коли ми станемо багатими, то зробимо це, зробимо те. Нам здавалося, що багатство було приховано
