Пам’ять крові. Юрко Вовк

      – Не переживайте, куме, – порушуючи довгу мовчанку, мовив Матвій. – У нас з вами по десять десятин і близько нема, то чо нас совєтам до Сибіру гнати. А от у колхози ті з весни таки треба буде записуватись…

      Він поклав Вікторові на плече руку, випереджуючи заперечення, яке вже готове було зірватись у того з уст:

      – Ми не можемо сісти у в’язницю чи потрапити кудись за Урал. Нам треба зберегти своїх дітей, жити на своїй землі. Маю гадку, куме, що скоро за неї нам таки доведеться воювати…

      Анна теж приїхала з батьками на празник. Як тільки дорослі зайнялись приготуванням до застілля, вона моргнула Ларкові і вийшла з хати. Надворі вона схопила його за руку і зашепотіла:

      – Як я чекала на нашу здибанку[20], Ларцю! Мені так багато треба тобі розказати…

      – Мені тоже, – з тремтінням у голосі мовив Ларко.

      – Стільки всього скоїлось за той час, що ми не бачились…

      Анна помовчала, ніби збираючись з духом, і тихо продовжила:

      – Того жовніра, що подарував тобі сідельце, Тараса, позавчора совєцькі органи арештували. Він у Володимирській тюрмі, там, де й наші сусіди Боровські.

      – Ти що, з ним знайома?

      У Ларка від здивування округлились очі. Йому раптом стало страшно за Анну.

      – Звідки ти все знаєш, Ганнусю?

      – Мої гімназійні друзі, тоже патріоти, розповіли, – ухильно мовила дівчина.

      Вона пильно глянула Ларкові у вічі, ніби вагалась, розповідати далі чи ні.

      – А ти в гімназію вже не будеш ходити? – перевела Анна розмову на інше. – Правда, вона вже тепер не гімназія, а школа.

      – Нє, – після паузи відізвався Ларко, трохи ображений тим, що Анна не стала далі розповідати про того Тараса. – Тато сказали, що нашу з Левонком кватиру, у якій ми жили у Володимирі, зайняли совєти. То нам нема тепер де жити під час навчання. Та й батькам помагати треба. Сказали, що в Стежиничах совєти відкриють школу-семирічку, то, може, в ній і довчусь.

      – То тобі тільки рік, а мені ще два ходити. Треба вчитись, наука нам пригодиться.