Тож передавши Олексу в надійні руки тітки Параски, Віктор з кумом одразу поїхали за Ларком. Галя, дружина Віктора, була незадоволена, що сина з самого ранку, та ще й у неділю, забирають грати на весіллі. Але Ларко аж світився від радості, і мати таки дала згоду. А в останню мить, коли всі вже сиділи на возі й мали от-от рушати, до них приєднався ще й Левонко. Оскільки Левон Красніцький-старший часто брав сина з собою на весілля, бо той вже непогано грав на кларнеті, то Віктор погодився. До того ж Левонка привела його мама. А яким вже щасливим, що гратиме на весіллі зі своїм товаришем, був Ларко!
Другий день весілля починався після полудня. Поки гості сходились, музики безупинно грали. Вони розташувались навпроти воріт, тож усі, хто заходив, одразу бачили зміни, які відбулися в гурті музикантів від учорашнього дня. Замість відомого багатьом з них Олекси Дяківського на бубні відбивав такт кремезний темно-русявий хлопчина років п’ятнадцяти. А на кларнеті вигравав десь таких самих років світловолосий підліток. Обидва вони ще й пританцьовували в такт мелодії, і це вкупі з їхнім віком приводило присутніх у неймовірний захват.
– Але й ладні музики! – схвально перегукувались між собою чоловіки.
– А які гарні, – перешіптувались дівчата.
Коли між мелодіями виникла чергова пауза, музики вклонились і, знову взявшись за інструменти, раптом завмерли. За хатою почулись звуки кларнета, і з-за рогу зненацька з’явився Красніцький-старший, награючи мелодію популярної польки. До нього одразу ж приєднався кларнетист з гурту, а за мить, виказавши мімікою здивування, долучилися скрипки і бубен. Удвічі підсилена, швидка мелодія полинула над селом, заохочуючи до танцю.
Анна Турук стояла біля ґанку й невідривно дивилась на молодих музикантів, поперемінно переводячи погляд з одного на другого. Її виразні карі очі аж сяяли від захвату, а стрункі ніжки в нових вишневих «румунках»[8] ніби мимоволі пританцьовували під запальну мелодію.
– Честь музикам! Гратулюєм[9]! – почулись звідусіль вигуки, коли полька закінчилась і малий бубніст, копіюючи свого попередника, припав на одне коліно водночас із останнім ударом тарілок.
Коли гості повсідалися за столи і в музикантів нарешті настав перепочинок, Віктор підійшов до Левона-старшого.
– Ну, ви й показали козира, Красніцькі! Дивись, мовчав, що ще одного кларнета має…
– То подарунок шваґєрка Левонцьові, – виправдовувався Красніцький-старший, задоволено всміхаючись. – Перед весіллям ми з ним змовились, що заграємо разом, аби всіх подивувати. А Ларко як «колінко» зробив, га? Уже заміна нам готова, Вікторе.
Ларко з молодшим Левоном стояли у віддаленому кінці двору під грушею і жваво обговорювали свій перший спільний виступ.
– Чи можна до вас звернутись, панове музиканти?
Святково вбрана тендітна гінка дівчина з каштановим волоссям і такого самого кольору очима, на вигляд ще зовсім підліток, стояла перед юними
Жіночі черевички.
Вітати, поздоровляти (
