з себе ту гидоту, зателефонувала красному пану і так верещала, аж у горлі пересохло.
– Як же вам не соромно, от скажіть?! Люди ж вам вірять, люди ж на вас сподіваються, а ви дурите їх безсовісно! От що ви за пройдисвіт такий?! От що ви за наволоч така цинічна, що вам не ганьба на чужому горі заробляти!
– Та не поспішай! – розсміявся красний пан. – Усе буде!
І кинув слухавку.
Ага! Як же! «Буде»… У сутінках знервована Мар’яна знову брьохала до офісу, щоби покласти на стіл керівника флешку з графіком. Бідкалася: про Хотинського можна забути, хоч би роботу не втратити! Принюхувалася до себе: не тхне?! Не мало би – цілісіньку годину в душі тіло терла. Та, здавалося, нещадні феромони в’їлися в шкіру навіки, і Мар’яна подякувала долі, що по закінченні робочого дня в офісі нікого – хоч насміхатися не стануть.
…За столом сидів Хотинський.
– Графік зробила?
– Тут, – Мар’яна поклала флешку на стіл керівника, знітилася. Ще ніколи не залишалася з Хотинським наодинці і, якби обставини не склалися так по-дурному, вона би… підготувалася. Брівки би підвела, причепурилася і навіть хильнула краплю червоного сухого для рожевих щічок і хоробрості. Та клята доля, як завжди, приготувала невдасі підлий сюрприз. «І до біса! – подумала. – Втрачати нічого…»
– Знаєш… Ті парфуми… Для тебе. Щоби ти помітив мене…
– Сьогодні тебе помітили всі, Озерова!
Хотинський так і сидів, дивився на Мар’яну з іронією – стовбичила перед столом, ніби завинила, дивилася на справжній «Паркер», яким Хотинський підписував макети. «У мене навіть ручки такої ніколи не буде!» – промайнуло.
– Я піду…
– Хочеш піти? – спитав спокійно.
– Ні…
– То роби, що хочеш.
– Може, ти того не хочеш…
– А ти спитай!
Мар’яна глянула на Хотинського ошелешено, завмерла – кров на щоки, ніби і справді хильнула червоного сухого. Рвучко подалася до столу, забувши про підлі феромони, припала до вуст Хотинського… Відкотився в кріслі на метр від столу – Мар’яна мимоволі впала Хотинському на коліна, обхопила за плечі, щоби не впасти, і тільки після того відчула на своїй спині сильні чоловічі долоні, а на своїй шиї гарячі чоловічі вуста.
Нічого не запам’ятала про ту першу близькість із Хотинським. Здорове природне збудження вимкнуло мізки, заслало увесь білий світ. Мар’яна не бачила коханця, його тіла, його очей – тільки справжній «Паркер»… Лежав на столі Хотинського, наче свідчив: до сеї миті ніколи би Мар’яні такої ручки не мати, а тепер вона може стати Мар’яниною навіки.
– Ти ж розумієш, золотце… Для нас краще, щоби в агенції не знали… – бурхливий секс на робочому місці в неробочий час не позбавив Хотинського обережності. З м’якою іронією спостерігав, як Мар’яна все ще тремтячими руками вдягає джинси, ніяк не може впоратися зі звичайною футболкою. Усміхнувся, допоміг.
