(Яків Улесько та Кость Кублицький) і один (Павло Животовський) – городовим отаманом (але не на тривалий період, щоб згодом знову повернутися на уряд генерального судді). Решта відомих історичних персонажів загинули чи потрапили в полон (Михайло Гамалія, Іван Креховецький, Юрій Незамай, Федір Лобода, Радочинський), перейшли в ранг безурядових значних військових товаришів (Павло Животовський, Семен Половець, Прокіп Бережецький, Іван Домонтович, Антон Жданович та інші), або ж, як Михайло Вуяхевич, знайшли спокій за монастирським муром.
З числа встановлених нами сорока дев’яти прізвищ генеральних осавулів середини – другої половини XVІІ ст. сімнадцять старшин перед посіданням цього генерального уряду були полковниками Війська Запорозького. Такий шлях пройшли Іван Креховецький, Василь Томиленко, Петро Дорошенко, Іван Богун, Демко Ігнатович, Яків Головченко, Михайло Гамалія, Іван Лисенко та інші. Ще десятеро перед тим були полковими старшинами, наприклад Демко Лисовець, Іван Скоробагатько, Мисько Дубина та інші. Леонтій Полуботок, перш ніж обійняти уряд генерального осавула, тривалий час перебував на посаді генерального бунчужного, Михайло Миклашевський – генерального хорунжого, а Богдан Щербак – осавула Генеральної військової артилерії.
Уряд городового отамана чигиринського став трампліном для Івана Ковалевського у здобутті регалій генерального осавула. Для Івана Мазепи подібну роль відіграла посада ротмістра надвірної корогви гетьмана Петра Дорошенка.
Найбільш стрімким став злет генерального осавула в уряді Івана Виговського Федора Вовка, котрий перед тим, відповідно до відомих нам джерел, перебував на посаді сотника.
Завершення служби на посаді генерального осавула здебільшого увінчувалося посіданням полковницького уряду. Саме таким чином розвивалася службова кар’єра Павла Яненка-Хмельницького, Івана Скоробагатька, Демка Ігнатовича, Якова Кіндратовича Лизогуба, Якима Головченка, Івана Лисенка, Леонтія Полуботка та інших (усього тринадцять з сорока восьми осіб). Генеральний осавул Іван Креховецький піднявся до рівня генерального судді, Петро Дорошенко – генерального обозного, а Іван Мазепа – гетьмана. Багато осіб (Василь Томиленко, Павло Кільдяй, Михайло Гамалія, Іван Богун, Матвій Гвинтовка, Павло Грибович та Михайло Пригара) загинули або потрапили в полон. Демко Пиляй та Федір Вовк повернулися на попередні уряди полкової та сотенної старшини.
Перебування на уряді генерального бунчужного, як уже казали раніше, було своєрідним трампліном для успішного просування службовою ієрархію Війська Запорозького. Зазвичай на уряд призначали козаків, що перед тим обіймали не надто високі посади полкової чи сотенної старшини.
Зокрема, з-поміж встановлених нами двадцяти осіб, що впродовж другої половини XVІІ ст. перебували на уряді генерального бунчужного, перед тим як його посісти, двоє – Костянтин Стриєвським і Леонтій
