хорунжого в уряді Д. Ігнатовича Василя Свириденка на посаду сотника.
Загалом реконструкція персонального складу владної еліти Гетьманату 1648–1687 років дозволила встановити прізвища 141 генерального старшини. Середня тривалість старшинської каденції на одному уряді в середовищі генеральних старшин складала приблизно 3,5 роки. Без урахування показників періоду громадянського протистояння кінця 50—60-х рр., коли владні пертурбації були звичним явищем, каденції генеральних старшин, зазвичай, були достатньо тривалими.
Генеральний суддя Василь Кочубей.
Невідомий художник.
Зокрема, у перше десятиліття існування Гетьманату перебування Івана Виговського на уряді генерального писаря тривало 9 років, Самійла Богдановича-Зарудного на уряді генерального судді – 8, Демка Лісовця на уряді генерального осавула та Федора Коробки на уряді генерального обозного – по 6, а Тимоша Носача на уряді генерального обозного – взагалі 12 років! Ще стабільнішими були показники 70—80-х років XVII ст., коли, наприклад, каденція Петра Забіли на уряді генерального обозного обраховувалась 19-річним терміном, Сава Прокопович обіймав уряд генерального писаря 16 років, а Іван Домонтович генерального судді – 14. Досить довготривалими були каденції Костянтина Голуба, Степана Забіли, Павла Животовського на урядах генерального бунчужного, генерального хорунжого та генерального судді, що тривали від п’яти до десяти років, причому з можливим наступним переміщенням на інші генеральні чи полковницькі уряди.
У цілому стабілізація суспільно-політичних процесів у Гетьманаті, що стала очевидною з початком 1670-х років, сприяла помітному збільшенню тривалості старшинських каденцій. З одного боку, це, безперечно, консолідувало зазначену соціо-професійну групу, створювало умови для її еволюціонування в повноцінну соціальну верству. З іншого ж, позбавляло необхідного для розвитку оновлення влади, перекривало чи, принаймні, вельми ускладнювало шляхи й можливості поповнення правлячої еліти новими здібними представниками інших соціальних груп козацтва.
Пани-товариші полковники
Спостереження за персональним складом цієї групи вищих козацьких урядовців переконує в тому, що на уряд призначали авторитетних і заслужених козаків, які перед тим посідали чільні місця в козацькій ієрархії – генеральних чи полкових старшин, рідше – сотників. Уже з останньої третини XVII ст., тобто з моменту стабілізації суспільно-політичних процесів після бурхливих революційних часів, полковницька корпорація отримує зримі ознаки соціальної замкнутості, спостерігається тенденція до формування окремих полковницьких династій. Так, наприклад, владу в Миргородському і частково Лубенському полку впродовж майже століття – від 1666 і до 1757 р. – утримували представники роду Апостолів: Григорій Апостол (1666–1668) Павло Апостол, брат полковника Григорія Апостола (1672–1676, 1676–1683), Данило Апостол, син полковника Павла Апостола
