Скоропадським, Андрій Маркович 1701 р. посів уряд глухівського сотника (1714 р. отримав пернач лубенського полковника), його брат Іван з 1709 р. обіймав сотництво в Прилуцькій полковій сотні, яке після переміщення останнього на уряд прилуцького полкового судді в 1719 р. перейшло до ще одного представника Марковичів – молодшого брата Федора.
Але найбільш успішним усе-таки був старшинський рід Базилевських. Його представник, Василь Базилевський, прибрав до рук сотенну владу в Білоцерківській сотні Миргородського полку ще в 1676 р. і утримав її аж до 1701 р.
Після цього сотенний значок перейшов до його сина Лаврентія. Останній перебував на уряді довгих 36 років. А по його відході від справ у 1737 р. значок успадкував уже його син Іван, котрому випало урядувати до 1749 р. Водночас з 1731 р. в Остап’євській сотні при владі утвердився інший син Лаврентія – Федір, котрий сотникував до 1738 р., а по цьому на сотництво зійшов його син Григорій. Після відходу від справ Григорія 1764 р. влада в сотні перейшла до його рідного брата Федора. А того в 1772 р. змінив на уряді син Андрій. Якщо ж обрахувати сумарно, то Базилевські сотникували в Остап’євській і Білоцерківській сотнях Миргородського полку аж цілих 126 років.
Як би це провокативно не звучало, але набагато складніше віднайти серед сотників не того, хто так чи інакше пов’язаний родинними зв’язками з представниками старшинської і сотницької корпорації Гетьманату, а того, хто б не був пов’язаний із ними… Тож чи унікальним виглядає приклад з очільниками Корибутівської сотні Прилуцького полку, де упродовж усієї історії існування сотні – щоправда, не такої вже й тривалої: 1648–1672, 1738–1742 і 1751–1781 років – прізвища сотників не повторювалися жодного разу. Для справедливості слід зауважити, що це аж ніяк не було свідченням високого рівня демократизму при проведенні виборів у сотні. Сотники в Корибут, принаймні після відновлення сотні у XVIIІ ст., присилалися з Генеральної військової канцелярії. Дехто з них залишався на уряді до самої смерті. А дехто переводився в інші, більш престижні й прибуткові сотні. До того ж, шукаючи пояснення цьому феномену, не зайвим буде взяти до уваги й особливість такого собі «дисперсного» функціонування сотні, завдяки чому та чи інша династія просто фізично не мала змоги «прирости» до сотницького уряду.
Певним маркером соціального статусу членів тієї чи іншої соціальної групи виступає можливість їхнього потенційного службового зростання. Як уже раніше відмічалось, середовище вищої козацької старшини, сформоване представниками генеральної старшини і полковниками, загалом було доволі замкнутим. Яким же чином працювали соціальні ліфти Гетьманату для представників сотницької корпорації? Загалом не надто успішно. І це зауваження стосувалося сотницької корпорації, можливо, навіть більшою мірою, ніж інших соціальних груп Гетьманату. Сотники, отримавши владу в тій чи іншій сотні, зазвичай, «приростали» до свого уряду, більше того, намагалися «приростити» до нього і своїх синів
