Необорна і неохопна сира земля.
Боги в Греції крали випивку і дівчат,
Не питайте, хто це почав, хто усе почав…
Історичне моє кіно натікає в день,
Що болить – то такий бадьорий народить міф.
І нічого-то не змінилося у людей,
Що придумали – то придумали не самі…
Тільки осінь, повзе в оселі, серця гризе.
Тільки осінь, вставай уже, зачиняй музей.
Марія Микицей:
Тільки осінь, вставай уже, зачиняй музей
І світло гаси – його як завжди по вінця
і холоду – теж,
що води несе через кожного з нас
Але я не про це
Твої вікна готичні й високі —
Їх вітражі за вітром знову летять
І вже не птахи і навіть не листя з високих смутних тополь
Тобі під ноги паде твоє найкраще шиття…
Юлія Баткіліна:
Тобі під ноги паде твоє найкраще шиття,
І що робити тоді?
Чи то рушник на весілля, чи драконячий стяг —
Та не пора для шитва, не час сидіти в гостях —
Настала осінь подій.
Виходиш в листя і дощ, під те небесне дрантя,
Яке на захід несе.
Тобі під ноги паде твоє найкраще життя,
Твоя найбільша печаль, твоє найкраще шиття,
І що залишиться? Все.
Марія Микицей:
І що залишиться? Все.
Що колись твоїм не було ніколи
Що на дні глибокім у трюмах століттями
Проростало рибами і гіацинтами
Перетікало з золота у порцеляну
З кольорів – у голоси найсолодші
тих
Котрі вже навіть ночами не сняться
Котрих вже давно забула
Чиї сліди навіть найтепліший пісок
І найчистіша вода не тримає.
Юлія Баткіліна:
І найчистіша вода не тримає.
Мене – немає.
Вогонь горить, доїдає дрова —
Бувай здорова.
Бувай здорова, і край багаття —
Ні слів, ні співу.
Бувай здорова, піди в латаття,
У річку сиву.
І найчистіша вода сховає.
Мене – немає.
Шукай мене за сто років, років,
Без карт і кроків.
Знайди мій слід – хай і другий, третій,
Знайди мій голос у очереті,
Знайди, як землю на тіні крає.
Мене – немає.
Марія Микицей:
Мене- немає
І це вже вкотре?
Чи знову вперше
Це я чи хтось на високім порозі
коневі гриву розкішну чеше
а козакові, що світ за очі,
в краї далекі
яким прощанням дорогу встелеш
і чим засієш?
І що зійде і чим зацвіте
Щойно треті півні тобі запіють
Юлія Баткіліна:
Щойно треті півні тобі запіють,
Щойно втретє зміниться охорона,
Залишай ці стіни, лишай це місто,
Не бери нічого.
Нічого
З речей,
Ніякого страху,
Ні зайвої голки,
Ні потрібної голки,
Ні друга, ні улюбленця, ні прощання.
І навіть спогади будуть зайві,
І навіть спогади про сам спогад.
А коли в тумані зникають вежі,
А коли тобі казана забракне,
І сусідської сварки,
І нещирих обіймів,
І скупого сонця —
Що тоді знайдеш?
Марія Микицей:
Що тоді знайдеш?
І чим заміниш життя колишнє?
Давай не бійся – де твої крила
І довгі коси
З самого початку з самого краю
Нового світу
Знайди кав’ярню, де добра кава
І де Сінатра
І можеш вічність отак сидіти і пити каву
Навіть без цукру І без нікого.
Юлія Баткіліна:
Навіть без цукру і без нікого,
Навіть
