з його дружиною – Тамарою Бобровою. Тією самою красунею, яка тридцять років тому дівчам правила бал у їхньому товаристві. Усі вони навчалися тоді у технікумі, Томка наймодніше вдягалася й вважалася найбільш перспективною нареченою з огляду на статки батька. Йшлося про відомого члена ЦК, який проштрафився через неправильні погляди своєї дружини. Після переїзду з Москви його призначили на посаду першого секретаря обкому партії, а потім він керував електротехнічним технікумом. За начитаною, елегантною Тамарою упадали хлопці з випускних груп, а вона перебирала їхніми кандидатурами, як хотіла. Власне, тоді Сашко не дуже розраховував на успіх в очах такої красуні і розумниці. Вдома у неї скрізь були книжки, тут вечорами читали вголос Мандельштама і Пастернака, щовечора хтось сідав за піаніно, звучали вальси Шопена і Мендельсона. У виконанні цієї дівчини однокурсники вперше почули мелодії з уславленої «Вестсайдської історії» Бернстайна… Лише мініатюрна оката Вуїч, в якої тато мав дворянське походження, спромоглась увійти до їхньої компанії. Але її переслідувала малоприємна роль організатора масовки на постійних дефіле сестер Бобрових.
Верес одружився таки на коханій Тамарі. Щоправда, після того як вона побувала у шлюбі з його другом Рустемом. І все було б добре, якби якогось дня генералу не розповіли по великому секрету, що його хлоп’я часом перебуває у досить дивному стані. Затримають, приведуть у районний відділок міліції – і відпускають, як тільки дізнаються, чий то нащадок. Після того відкриття Верес прийшов додому і вивернув кишені Олегових штанів. Звідти випав пакетик з травою, сім чи десять грамів. Просто ганебно! Якийсь хрущ носитиме сюди зілля у нього під носом?! Запитав дружину: «Хіба ти не помічала, що син бавиться з наркотиками?». «Не руш! – заволала вона. – Не підходь! Ти його вб’єш!». Олександр Володимирович відступив. Колись заприсягся, що її синок ніколи не бачитиме від нього зла, а тільки добро. Тамара почала верзти якусь нісенітницю – мовляв, він, Верес, бачить в її синові від першого шлюбу причину своїх невдач, втілення зла… Завжди, як тільки чоловік намагався розібратися з Олегом, вона ставала між ними.
Коли вдома здіймався ґвалт, генерал йшов із дому. Відразу прямував на острів. Тут йому було легше, душа ставала на місце. Якось після чергової сварки не став ночувати вдома. Тамара не промовчала і кинула вороже: «Зраджуєш!..». Отак і розійшлись. Але трапилося це не відразу. Промучилися з Олегом довго. Виявляється, наркотики він спробував ще в тринадцять років. Лікування в наркологічному диспансері коштувало чималих нервів, дружина не бажала розголосу. Утім кому-кому, а генералу розголос теж був ні до чого. Однак чи є якийсь інший спосіб зупинити цю заразу? Та дарма старався – Олег втік із лікарні. А примусового лікування від наркоманії, за рішенням суду, як би на тому не наполягав батько, не застосовували. Прийшов час – взяли хлопця служити до армії, та він не витримав, дав драпака з частини. Знову татко-міліціонер виручив, використовуючи зв’язки. Загладив скандал, відрядив лікуватися
