rel="nofollow" href="#n_344" type="note">[344]
– «Кажут, шо є по хатáх думувик. То вже якась зла душа, певно. Якесь воно невóдиме, але якесь вредне».[345]
Типовими є уявлення, що домовик – «то будто тінь людини», «то воно ніби на людину похоже»: «Таке – тінь чоловіча ходить по хаті. Вигляд чоловіка йогó, в чорному, порою так очи засвітят».[346]
Іноді вважають, що домовик схожий на господаря хати або ж навіть є його двійником:
– «Він схожий, кажуть, на хазяїна: який хазяїн – такий і він. Похожий на нього».[347]
– «В нас колись казали, шо в тій хаті був домовик. То казала мама, переказувала, баба наша переказувала. От, вони дуже багато жили [у тій хаті], і от їдуть на поле, вже той хазяїн їде, а в них грушки такі, яблука були… Вже поїдуть, вже нема їх… Тільки діти – в садок, хтять вкрасти чи ту грушку, чи яблуко, – сидить [там] той самий вже дядько… Люди! Раз, другий раз… І кажуть, шо то там шось таке було».[348]
Може показуватися домовик і як надміру високий чоловік: «Я був маленьким хлопцем. […] І я йшов (вже смеркалось, темно робилось), і во – [там, де] та господáрка вся пропала, і зогнóла хата і всьо (то в того, шо пасіки хтів і за тим питав). І я йду, завів коні, і над плотом стоїть такий високий хлоп… і пішов».[349]
Іноді це чоловік (військовий), характерною деталлю одягу якого є надміру блискучі ґудзики:
– «Мій тато росказував, шо колись, вже пізно було, йшов він з колєґою, і тамо в нас каштанó ростуть, то бачили, шо сидів на тім каштанó пан з блискучими ґудзіками і курив файку. То ми минули, перехрестилися і пішли».[350]
– «І це домовой – ну, це він показує себе (а скрітий), то це точно в мого діда було: так місячно-місячно надворі. От ходить дядько, воєнний, такий гарний, ходит по двору, у пуговицях таких блєстящих, то це, казали, домовой. Дід одойшов, а вон уже в сінцях, і нічо’ не чіпає. Його мало хто бачив».[351]
Домовик-«перейма» в розповіді із Сарненщини представлений навіть у подобі дівчини. Зазвичай «перейми» не видно, бо «вона мертва», «вона в воздусі ходіть». Проте одного разу чоловік шукав корови. Знайшов, дивиться, а корови пасе якась дівчина з довгими косами. Це й була пирейма. Коли він покрадьки наблизився, вона сказала, щоб більше так ніколи не підходив. «Треба гукати, як підходиш, шоб вона скрилася. Не можна, щоб хто її бачив».[352]
Найчастіше антропоморфний домовик характеризується маленьким зростом, що якнайкраще співвідноситься з розмірами запічка чи інших закутків, які полюбляє цей персонаж. Типовим є таке уявлення: «Говорили, шо домовик – то невеличкий чоловічок такий, на горі більшинство живе, на горищі».[353] Описували його як маленького чоловічка в сивій кепці, як дідка. Побутування образу домовика як дідка, схожого на господаря, за спостереженням Л. Виноградової, більш характерне для східної межі Полісся, а за просування на захід «усе частіше з’являються дані про загальні ознаки домовика, що виявляють у ньому риси або маленької людини в червоному (чорному чи білому) одязі, або нечистої сили, повсталого мерця».
Зап. 18.07.2006 у с. Чугалі Кременецького р-ну Тернопільської обл. від Іванушко Віри Степанівни, 1924 р. н.
Зап. 14.07.2007 у с. Великий Скнит Славутського р-ну Хмельницької обл. від Лóпух Олени Яківни, 1933 р. н.
Зап. А. Зюбровський 11.07.2006 у с. Града Кременецького р-ну Тернопільської обл. від Кузя Сергія Івановича, 1936 р. н.
Зап. 14.07.2010 у с. Пляшева Радивилівського р-ну Рівненської обл. від Єфимець Катерини Олексіївни, 1944 р. н.
Зап. 08.07. 2011 у с. Бордуляки Бродівського р-ну Львівської обл. від Гонтарика Івана Петровича, 1933 р. н.
Зап. 14.07.2012 у с. Деревляни Кам’янка-Бузького р-ну Львівської обл. від Зуб Еви Теодорівни, 1930 р. н.
Зап. 23.08.1994 у с. Орджонікідзе Поліського р-ну Київської обл. від Ребрик Ганни Савівни, 1913 р. н.
Зап. 25.08.2004 у с. Білятичі Сарненського р-ну Рівненської обл. від Саковської Катерини Савівни, 1920 р. н., уродженки с. Кричильськ цього ж р-ну.
Зап. І. Бабій 09.07.2006 у с. Малі Бережці Кременецького р-ну Тернопільської обл. від Мулика Бориса Степановича, 1930 р. н.
