молода жінка, роззирнувшись, сказала:
– Цей пагорб і хисткі намети не варті того, щоб за них помирати. Може, зберемо речі та сховаємося в лісах?
– Не знаю, як ви всі, – промовив Тумз, – а я втомився тікати. Я вважаю, що ми повинні дати бій. Повернемо собі гідність!
– Це офіційна рекомендація Ради, – киваючи, додав понурий радник.
– Але ж ми не вояки, – заперечив Енґлберт. – Ми нічогісінько не знаємо про війну.
– Це невеликий загін, до того ж не надто добре озброєний, – пояснив Тумз. – Вони думають, що ми боягузи, втечемо, щойно помітимо військо. Але вони нас недооцінюють.
– Але хіба нам не потрібна зброя? – запитав інший чоловік. – Мечі та палиці?
– Юстасе, ти мене дивуєш, – відповів йому на це Тумз. – Хіба не ти вмієш вивернути людське лице назовні, просто потягнувши за носа?
– Ну, так, – зніяковіло відказав чоловік.
– А ти, Мілісенто Ніарі. Я бачив, як ти запалюєш вогнище самим подихом. Уяви, як перелякаються ті звичайні, коли ти зробиш так, щоб їхній одяг запалав у вогні!
– Оце так картину ти змалював! – вигукнула Мілісента. – Так, це буде щось – змусити їх хоч раз пуститися драпака.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
