який не втратив кінцівок, жив у своїй хатинці та, як завше, обробляв болото. Він не турбував своїх нових сусідів, а вони не турбували його. У нього було все необхідне, у них теж.
І жили вони довго та щасливо.
Принцеса з роздвоєним язичком
У старовинному королівстві Франкенбург жила собі принцеса, і була в неї дивна таємниця. У роті принцеса ховала довгого роздвоєного язичка, а на спині в неї росла мерехтлива ромбоподібна луска. Ці зміїні особливості проявилися в принцеси ще в підлітковому віці, і вона рідко розтуляла рота, боячись, що її викриють, тож ніхто, крім покоївки, не знав про її таємницю. Навіть король, принцесин батько.
Жилося їй дуже самотньо, бо вона нечасто спілкувалася з людьми, від страху, що вони помітять її роздвоєний язик. Але справжньою бідою було от що: її мали віддати заміж за принца з Ґалатії[6]. Вони одне одного ніколи не бачили, але слава про її вроду ширилася далеко за межі королівства, тож він дав згоду на цей союз, і вперше побачитися вони мали в день весілля, який невпинно наближався. Їхній шлюб мав зміцнити відносини між Франкенбургом та Ґалатією, забезпечити процвітання обох країн і стати запорукою пакту про оборону від спільного ворога, войовничого князівства Фризія. Принцеса знала, що цей шлюб доцільний із політичних міркувань, але боялася, що принц, тільки-но довідається про її секрет, і знати її не схоче.
– Не хвилюйтеся, – заспокоювала покоївка. – Він побачить ваше вродливе личко, пізнає вашу добру душу, і вже на решту не зважатиме.
– А що, як ні? – мовила принцеса. – Усі наші надії на мир підуть прахом, а я доживатиму віку старою дівою!
Королівство готувалося до пишного королівського весілля. Палац прикрасили золотими шовками, і з усього краю з’їхалися найкращі кухарі, аби приготувати розкішний обід. Настав день, коли зі своїм королівським почтом прибув сам принц. Він вийшов із карети й звернувся до короля з теплими вітальними словами.
– А де ж моя наречена? – запитав він.
Його провели до зали урочистих прийомів, де вже чекала принцеса.
– Принцесо! – вигукнув принц. – А ви навіть гарніша, ніж про вас говорять.
Усміхнувшись, принцеса вклонилась, але розтулити рота, щоб відповісти, не могла.
– Що з вами? – спитав принц. – Я вразив вас до німоти своєю неземною красою?
Принцеса зашарілася й похитала головою.
– А, – мовив принц, – то ви не вважаєте мене гарним, у цьому річ?
Стривожившись, принцеса знову хитнула головою – адже вона зовсім не це мала на увазі! – але вже бачила, що тільки шкодить усьому.
– Дівчино, скажи щось, не стій, наче язика проковтнула! – просичав до неї король.
– Даруйте, ваша величносте, – звернулася до нього покоївка, – але, можливо, принцесі було б не так ніяково, якби вона мала змогу вперше поговорити з принцом наодинці.
Принцеса вдячно кивнула.
– Це
Назви країн тут є вигаданими, хоча в деяких регіональних варіантах цієї казки замість них згадано справжні країни. Так в одній оповідці Франкенбург – це Іспанія, в іншій Ґалатія – Персія; хай там як, сюжет казки залишається незмінним. (
