style="font-size:15px;"> – Це ще не все, – і принцеса, звільнившись від одного рукава, показала йому луску, що вкривала її спину.
Спершу принц був ошелешений, та потім розлютився.
– Я нізащо не одружуся з таким страховидлом! – закричав він. – Я не можу вам довіряти, а ваш батько намагався мене ошукати!
– Ні! – відповіла вона. – Мій батько нічого про це не знає!
– Ну то дізнається! – кипів од злості принц. – Це ж нечувано!
Розгніваний, він вилетів із кімнати, щоб розповісти про все королю, а принцеса побігла за ним, благаючи цього не робити.
Якраз тоді п’ятеро фризьких найманих убивць, що замаскувалися були під кухарів, видобули з тортів кинджали й вибігли з кухні до покоїв короля. І щойно принц намірився виповісти принцесину таємницю, як вони вибили двері. Поки вбивці різали вартових, боягузливий король пірнув у шафу й сховався під купою одягу.
Убивці підступили до принца та принцеси.
– Не вбивайте мене! – вигукнув принц. – Я простий гонець, прибув з інших країв!
– Дарма стараєшся, – відказав головний убивця. – Ти принц Ґалатії, приїхав, щоб одружитися з принцесою й укласти союз для війни з нами. Готуйся вмирати!
Принц підбіг до вікна і спробував його відчинити, залишивши принцесу сам на сам з убивцями. Вони помалу підходили до неї зі скривавленими кинджалами напоготові, і вона відчула щось дивне – ніби їй щось тисло на язик.
Один за одним вони кидалися на принцесу. І одному за одним вона випускала в обличчя струмені зміїної отрути, і всі, крім одного, попадали, звиваючись, на підлогу, і повмирали.
А п’ятий убивця, охоплений жахом, вибіг із кімнати й порятувався втечею.
Принцеса сама здивувалася не менше за інших. Раніше вона й не підозрювала в собі такої здатності; але, зрештою, раніше їй і смерть ніколи не загрожувала. Принц, який уже наполовину висунувся з вікна, швиденько зсунувся назад у кімнату й, неабияк здивований, роздивлявся мертвих убивць та принцесу.
– А тепер ви зі мною одружитеся? – спитала принцеса.
– Ясна річ, що ні, – відказав принц, – але на знак вдячності я не розкажу вашому батькові, у чому причина.
Підхопивши з підлоги покинутий кинджал, він пробігся від убивці до вбивці, завдаючи ударів мертвим тілам.
– Що ви робите? – приголомшено спитала принцеса.
З шафи вигулькнув король.
– Вони мертві? – тремтливим голосом запитав він.
– Так, ваша величносте, – відповів йому принц, підносячи догори кинджал. – Я вбив їх усіх до одного!
Ця відверта брехня шокувала принцесу, але вона прикусила язика.
– Надзвичайно! – вигукнув король. – Ви – герой Франкенбургу, хлопчику мій, та ще й акурат у день свого весілля!
– А, про це, – сказав принц. – Мені прикро, але весілля не буде.
– Що? – не зрозумів король. – Чому це не буде?
– Мені щойно принесли звістку про те, що ми з принцесою – двоюрідні брат і сестра, – пояснив принц. – Дуже
