Похорон завтра.
Принцеса була невтішна. Тієї ж ночі вона вибралася з вежі, втекла з палацу й разом із покоївкою полишила королівство та колишнє життя позаду. Місяцями вони мандрували інкогніто, їздили різними землями, бралися за різну хатню роботу там, де її можна було знайти. Принцеса вимастила собі обличчя землею, щоб її ніхто не міг упізнати, і ніколи не розтуляла рота, хіба що перед покоївкою, яка розповідала людям, що замурзана дівчина, з якою вона мандрує, – німа.
А тоді одного дня вони почули історію про принца в далекому королівстві Фракія, чиє тіло часом набувало такої дивної форми, що в країні розгорівся скандал.
– А чи можливо, що це правда? – спитала принцеса. – Він може бути таким, як я?
– Я думаю, варто піти й дізнатися самим, – відповіла їй служниця.
Тож вони вирушили в довгу подорож. Два тижні перетинали вони верхи на конях Безжальну пустку, ще два тижні пішло на те, щоб подолати Великий водоспад на судні. А коли нарешті дісталися королівства Фракія, то були обпалені сонцем, обвіяні вітрами й майже без шеляга за душею.
– Я не можу зустрічатися з принцом у такому вигляді! – заявила принцеса, тож свої останні гроші вони витратили на відвідування лазні, де їх помили, напахтили й намастили оліями. І вийшла принцеса звідти такою красунею, що на неї озиралися на вулиці всі: і чоловіки, і жінки.
– Я доведу батькові, що мене можуть узяти заміж! – промовила принцеса. – Ходімо познайомимося з цим принцом-диваком.
Тож вони пішли до палацу й попросили аудієнції у принца, однак відповідь їх дуже розчарувала.
– Мені шкода, – повідомив їм палацовий вартовий, – але принц помер.
– Як це – помер? – перепитала служниця.
– Захворів на загадкову недугу й уночі переставився, – пояснив вартовий. – Усе сталося вельми раптово.
– Оце й про вас король таке сказав, – прошепотіла принцесі на вухо служниця.
Під покровом тієї ночі вони прокралися в палацову вежу й там, у найтемнішій, найвогкішій темниці знайшли велетенського садового слимака з головою доволі вродливого юного хлопця.
– Ви принц? – спитала в нього служниця.
– Так, – відповіла огидна потвора. – Коли в мене поганий настрій, моє тіло перетворюється на драглисте желе. Якось про це довідалася моя мати й замкнула мене тут, унизу, а тепер, як бачите, я став слимаком майже весь, від п’ят до маківки. – І принц поповз до ґрат своєї в’язниці, залишаючи позад себе темну пляму на підлозі. – Але я певен, що вона от-от, з дня на день, схаменеться й випустить мене.
Принцеса та її служниця зніяковіло перезирнулися.
– Ну, в мене є для вас добра й погана новина, – промовила служниця. – Погана в тому, що ваша мати повідомила всім про вашу наглу смерть.
Зачувши це, принц застогнав і заголосив, а на голові в нього миттю стали рости драглисті ріжки. Тож тепер уже й голова його помалу перетворювалася на слимачу.
– Чекайте! – вигукнула служниця. – Є ж іще й добра новина!
– О,
