вранці на Різдво. Кров у неї була така свіжа, неначе вона щойно випила кави.
Усе життя ти бажаєш чогось подібного. Собі не признає´шся, а чекаєш. Бути причетним до драми. І не до драми неоплачених рахунків та дрібних подружніх сутичок. Ні. Це було справжнє життя, але щось більше, ніж життя реальне. Воно було гіперреальне. Схоже, її чоловік убив мерзотника. І якщо поганець справді помер, поліція захоче з’ясувати, хто спровадив його на той світ. А як слід приведе їх сюди, до Дейва, то їм потрібні будуть докази.
Вона бачила, як вони сидять, пахнучи кавою та нічними тавернами, за кухонним столом із розгорнутими записниками й ставлять запитання їй та Дейвові. Вони будуть чемні, але грізні. А вони з Дейвом також будуть чемні та незворушні.
Бо все залежатиме від доказів. А вона щойно змила докази у стік зливальниці, в темні труби під нею. Уранці вона розкрутить стічні труби під зливальницею та промиє їх також, змочить їхню внутрішню частину відбілювачем, а потім приладнає на місце. Вона поклала сорочку й джинси в пластикову торбину на сміття й заховає її до вівторка, а тоді кине щонайдалі в кузов сміттєзбиральної вантажівки, і там торбина змішається з гнилими яйцями, зіпсованими курчатами та запліснявілим хлібом. Вона це зробила й почувається чудово, краще ніж будь-коли.
– Це примушує почуватися самотнім.
– Ти про що?
– Когось убити, – лагідно сказав він.
– Але ж ти мусив.
Він кивнув головою. Шкіра Дейва в напівтемряві кухні мала сіре забарвлення. Проте він здавався молодшим, навіть зовсім юним, наче щойно вибрався з материнського лона й усьому дивувався.
– Я знаю. Я розумію. А проте це змушує тебе почуватися дуже самотнім. Дуже й дуже самотнім.
Вона доторкнулася до його обличчя, потім до борлака, коли Дейв зробив ковтальний рух.
– Якимсь відщепенцем.
5
Помаранчеві штори
У неділю о шостій ранку, за чотири з половиною години до першого причастя доньки Надін, Джиммі Маркусу зателефонував Піт Жилібйовскі й повідомив, що в їхній крамниці скрутна ситуація.
– Скрутна ситуація? – Джиммі сів у постелі й подивився на годинник. – Чорт би тебе забрав, Піте, ще тільки шоста година ранку! Ви з Кейті відчуваєте труднощі вже о шостій? Що ж ви робитимете о восьмій, коли до вас прийдуть парафіяни церков?
– Джиме, ти не зовсім зрозумів мою проблему. Кейті тут немає.
– Немає? Кого, ти сказав, немає?
Джиммі відкинув простирадла й підхопився з ліжка.
– Немає Кейті. Вона мала прийти о пів на шосту, еге? Приїхав хлопець із пончиками, сурмить мені в свою сурму, а я ще не маю готової кави через…
– Он як, – промурмотів Джиммі й перейшов через залу до кімнати Кейті, відчуваючи на своїх ногах холодний протяг – травневі ранки ще дихали березневими надвечір’ями.
– О п’ятій сорок приходили оті кляті наркомани, що працюють на будівництві, вони випили в нас усю французьку й колумбійську каву. А у
