засідання просто: ви сядете поруч із Алексом, щоб він міг почути кожне слово вашого ретельно продуманого вступу.
І це буде помилкою. Незалежно від того, виступите ви перед Алексом чи після нього, згідно з ефектом наступного в черзі, йому буде важко обміркувати ваше рішення, яким би слушним воно не було. Якщо ви виступите безпосередньо перед Алексом, він, імовірно, прослухає деталі, тому що подумки повторюватиме те, що сам планує сказати. Якщо ж ви виступите відразу після нього, він, імовірно, теж їх прослухає, тому що подумки повторюватиме те, що вже сказав. Так сталось і зі мною на міжнародній конференції. Сила, з якою мою увагу притягувала й утримувала в той непривілейований момент моя особлива зосередженість на собі, не дала мені можливості оцінити надані пропозиції[46].
Як успішніше, ніж ви планували спочатку, подолати рифи вашого засідання? Я запропонував би такий спосіб, який ураховує ефект «наступного в черзі» і «важливе перебуває в центрі уваги». Оберіть місце за столом навпроти Алекса, (1) ваш виступ від його презентації має відділяти достатньо часу, щоб він зміг вислухати вас; (2) через вашу візуальну помітність він уважатиме, що ви повністю переконані в тому, що ваші пропозиції допоможуть розв’язати проблему. Якщо ж ви не підготували пропозицій, вартих уваги, краще сісти поруч із ним, щоб він, перебуваючи у своїй бульбашці, цього не помітив.
Хоча особисту значущість можна по праву вважати суперклеєм для уваги, є ще один вид інформації, наділений такою ж утримувальною здатністю; щоправда, про нього згадують значно рідше. Щоб пояснити його належним чином, треба здійснити невеличку гастрономічну подорож в історію психології – вона приведе нас до пивного саду в Німеччині середини 1920-х рр.
Незавершеність
Батьком сучасної соціальної психології вважають Курта Левіна, який, перш ніж емігрувати до США, упродовж десяти років викладав у Берлінському університеті і який одним із перших почав відстоювати роль жінок у вищій освіті, привівши кількох видатних дочок академіків у цю сферу. Одна з них, талановита молода литовка Блюма Зейгарнік, входила до групи студентів і асистентів, які регулярно зустрічались із Левіним у місцевому пивному саду, щоб обговорити різні ідеї. Якось увечері мова зайшла про дивовижні здатності досвідченого офіціанта цього ресторану. Без жодних записів він міг запам’ятати і з бездоганною точністю принести замовлені страви та напої відвідувачам за великим столом. Під час розмови університетської компанії Левін і Зейгарнік розробили план, який допоміг би їм визначити межі неймовірної пам’яті цього чоловіка. Після того як він виконав замовлення всіх членів групи (як завжди, безпомилково), вони накрили тарілки й склянки, відтак попросили його знову підійти до столу і повторити кожне замовлення. Однак цього разу йому не вдалося це зробити, він не міг пригадати їх навіть приблизно.
Як це пояснити? Звичайно, минув певний час;
Власне, я пропустив не лише виступ Віллелли; навіть якби ви занурили мою голову під воду 183 рази (будь ласка, не робіть цього!), я нізащо не зміг би точно переповісти вам виступ наступного доповідача. Хоча відтоді минуло вже багато років і ще доводиться писати про це в примітках, я хотів би висловити вдячність двом важливим організаторам цієї конференції, Джеррі і Ілсе Аллен, які були такі ласкаві запросити мене ще раз наступного року, відділивши мій виступ у часі від будь-яких «мистецьких пауз».
Дослідження ефекту «наступного в черзі» не лише виявили великі прогалини в пам’яті до і після підготовлених публічних виступів (щоб ознайомитись із першою демонстрацією цього ефекту, див. Brenner, 1973), а й довели: причиною такої забудькуватості є те, що люди не опрацьовують як слід інформації, повідомленої попереднім і наступним доповідачами (Bond, 1985).
