навіть нарядив її у вуаль, що приховує риси обличчя… І нічого більшого, – за хвилину продовжила чародійка, – ми про ту фальшиву Цірі не знаємо. Жодна з версій легенди не каже нам, що з тим двійником сталося пізніше.
– Але ж можна здогадатися, – сумно сказала Кондвірамурс, – що долі дівчини не позаздриш. Коли Емгир отримав оригінал – а ми ж знаємо, що його отримав, – фальсифікату він позбувся. Коли я снила, то не відчувала трагедії, а, власне, мала б щось відчути, якби… З іншого боку, те, що я бачу в снах, необов’язково є реальною правдою. Як і кожна людина, я бачу уві сні марення. Бажання. Те, за чим сумую… І страхи.
– Знаю.
Дискутували вони до обіду, проглядаючи теки й фасцикули[27] малюнків. Королю-Рибалці, мабуть, щастило з риболовлею, бо на обід був лосось на решітці. На вечерю також.
Уночі Кондвірамурс спала погано: забагато з’їла.
Не виснила нічого. Була вона тим трохи пригноблена й присоромлена, але Німуе аж ніяк не переймалася. «Маємо час, – сказала. – Попереду ще чимало ночей».
Вежа Ініс Вітре мала кілька ванних кімнат, дійсно розкішних, що аж світилися від мармуру й блищали від латуні, а підігрівалися гіпокаустом,[28] що містився десь у підвалах. Кондвірамурс була не проти митися у ванній годинами, але все одно час від часу зустрічалася з Німуе в лазні, маленькій дерев’яній будці з помостом, що виходив на озеро. Мокрі, дихаючи парою, що піднімалася над политим водою розжареним камінням, обидві сиділи на ослінчиках, охоче хльостаючи одна одну березовими віниками, а солоний піт стікав їм на очі.
– Якщо я добре зрозуміла, – Кондвірамурс обтерла обличчя, – моя практика на Ініс Вітре має полягати в тому, аби виснити всі білі плями легенди про відьмака й відьмачку?
– Ти правильно зрозуміла.
– Удень, розглядаючи малюнки й дискутуючи, я повинна підзаряджатися до сну, аби вночі мати можливість виснити правдиву, нікому не знану версію цієї історії?
Цього разу Німуе навіть не визнала за необхідне підтвердити. Тільки шмагнула кілька разів віником, встала, хлюпнула води на розжарене каміння. Здійнялася пара, і жар на мить позбавив дихання.
Німуе вилила рештки води з цеберка на себе. Кондвірамурс дивувалася з її фігури. Хоча й малесенька, чародійка була збудована аж надто пропорційно. Її формам та чистій шкірі могла б позаздрити й двадцятирічна. Кондвірамурс, наприклад, щоб не шукати далеко, мала двадцять чотири роки. І заздрила.
– Навіть якщо я щось з’ясую, – продовжила вона, знову обтираючи спітніле обличчя, – звідки ми будемо мати певність, що я бачу уві сні правдиву версію? Я й насправді не знаю…
– Про те трохи згодом, – відрізала Німуе. – Назовні. Досить із мене вже сидіти в цьому окропі. Охолоньмо. А потім побалакаємо.
Це також входило в ритуал. Вони вибігли з лазні, хляпаючи босоніж по дошках помосту, тоді скочили в озеро з диким вереском. Поплескавшись, вийшли на поміст, викрутили волосся.
Король-Рибалка,
Фасцикули – від лат.
Гіпокауст (від давньогрец. υπο – «під» та καυστος – «гарячий») – поширена з часів античності система обігріву; від печі гаряче повітря системою труб та каналів подавалося в житлові приміщення, під підлогу, через яку й вівся обігрів.
