я… трохи нетипова. Е-е-е… та хіба й зовсім нею не є.
– Насправді шкода.
– І чого тобі шкода?
– Кажуть… – Він почервонів і затнувся. – Кажуть, що феї, коли їм випаде зустріти юнаків, ведуть їх до Ельфланду й там… Під кущем ліщини на ковдрі з моху наказують із собою поєднатися…
– Розумію. – Вона швидко глянула на нього, після чого відкусила добрячий шмат від ковбаси.
– Щодо Країни Ельфів, – сказала, проковтнувши шмат, – то якийсь час тому я звідти втекла й зовсім не поспішаю туди повертатися. А щодо поєднання на ковдрі з моху… Схоже, Галахаде, ти й справді натрапив не на ту Володарку, що треба. І тим не менш красно дякую тобі за добрі наміри.
– Володарко! Я не хотів образити…
– Не виправдовуйся.
– Усе через те, – пробелькотів він, – що ти чарівно красива.
– Дякую знову. Але все ж так воно не станеться, як тобі бажається.
Вони деякий час мовчали. Було тепло. Сонце стояло в зеніті, приємно нагрівало каміння. Легенький вітерець збрижив поверхню озера.
– Що значить… – відізвався раптом Галахад дивно екзальтованим голосом. – Що значить спис зі скривавленим вістрям? Що значить і чому страждає Король із пробитим стеґном? Що значить панна в білому, яка несе Грааль, срібну тарілку?…[10]
– А ти все ж, – перервала вона його, – добре почуваєшся?
– Я тільки запитую.
– А я твого запитання не розумію. То якийсь умовний пароль? Сигнал, за яким розпізнають утаємничених? Поясни, будь ласка.
– Не зумію.
– Тоді навіщо ти питав?
– Бо це… – Він затнувся. – Ну, коротко кажучи… Один із наших не запитав, маючи оказію. Язик у роті в нього зав’яз чи, може, хлопець застидався… Не запитав, і через те була купа неприємностей. Тож ми тепер завжди питаємо. Про всяк випадок.
– У цьому світі є чародії? Ну, знаєш, ті, які практикують магію. Маги. Відаючі.
– Є Мерлін. І Моргана. Але Моргана зла.
– А Мерлін?
– Середньо.
– Знаєш, де його знайти?
– Аякже! У Камелоті. При дворі короля Артура. Я саме туди їду.
– Далеко?
– Звідси до Повіссу, до річки Гафрен, потім за течією Гафрену до Ґлевуму, над морем Сабріни, а звідти вже близько до рівнин Літнього Краю. Усього якихось десять днів їзди…
– Задалеко.
– Можна, – він зробив паузу, – трохи скоротити шлях, поїхавши крізь Кум Пукка. Але то заклята долина. Там страшно. Живуть там І Дінан Бах Тег, злостиві карлики…
– А ти що, меч носиш для краси?
– А що з мечем проти чарів поробиш?
– Поробиш, поробиш, не бійся. Я відьмачка. Чув колись? Ех, звісно, що не чув. А твоїх карликів я не боюся. Серед ґномів у мене чимало знайомих.
«Ну аякже», – подумав він.
Що значить спис зі скривавленим вістрям? Що значить і чому страждає Король із пробитим стеґном? Що значить панна в білому, яка несе Грааль, срібну тарілку?… – ці запитання належать легенді про так званого Короля-Рибалку, або Скаліченого Короля, володаря Замку Граалю. Постановка цих запитань пов’язана з можливістю отримати доступ до Граалю. Згідно з легендою про Персеваля, він, уперше опинившись у замку й на бенкеті Короля-Рибалки, так і не поставив запитання щодо суті того, що відбувалося в бенкетній залі, і не отримав можливості ані дістати Грааль, ані зцілити Скаліченого Короля. А під час того бенкету до зали заносили спис, на вістрі якого з’являються й стікають униз краплі крові; Скалічений Король увесь бенкет страждав від болю в пораненому стегні; під кінець бенкету до зали увійшла панна в білому, несучи Грааль. Спис у християнізованому варіанті легенди став списом Лонгіна, що ним було проколото Ісуса, який висів на хресті; у Грааль Йосип Аримафейський зібрав кров Христа; і тільки Скаліченого Короля так і не було позбавлено язичницьких рис.
