він урвав себе, втративши раптом упевненість.
– Із коханням, – повільно промовила Фрінгілла, – наче з нирковими болями. Поки не прийде напад, ти навіть не уявляєш собі, що воно таке. А коли тобі про те розповідають, не віриш.
– Щось у цьому є, – погодився відьмак. – Але є й різниця. Від ниркових болів розум не оберігає. Але й не лікує.
– Кохання насміхається з розуму. І в тому його привабливість і краса.
– Скоріше, дурість.
Вона встала, підійшла до нього, знімаючи рукавички. Очі її були темними й глибокими під заслоною вій. Пахла вона амброю, трояндами, бібліотечним пилом, зотлілим папером, суриком і друкарською фарбою, горіховими чорнилами, стрихніном, яким намагалися труїти бібліотечних мишей. Запах той мав дуже мало спільного з афродизіаком. Тим дивнішим було, що він діяв.
– Не віриш, – сказала вона зміненим голосом, – у раптовий імпульс? У різкий потяг? У зіткнення болідів, що летять колізіонними траекторіями? Не віриш у катаклізм?
Вона витягнула руку й торкнулася його плеча. Він торкнувся її плечей. Обличчя ще зближалися повільно, чуйно й з напругою, губи поєдналися також обережно й легенько, наче боячись сполохати якусь дуже лякливу істотку.
А потім боліди зіткнулися й дійшло до катаклізму.
Вони впали на стос фоліантів, і ті роз’їхалися під їхньою вагою на всі боки. Ґеральт устромив ніс у декольте Фрінгілли, обійняв її сильно й підхопив під коліно. Підтягти сукню вище від талії йому заважали всілякі книжки, зокрема сповнені майстерних ініціалів та ілюмінацій «Життя пророків», а також «De haemorrhoidibus», цікавий, хоча й контраверсійний медичний трактат. Відьмак відіпхнув волюмини вбік, нетерпляче шарпнув сукню. Фрінгілла охоче підвела стегна.
Щось ткнулося їй у плече. Вона повернула голову. «Наука мистецтв, прийнятих для жінок». Швидко, аби не спокушати лиха, вона глянула в протилежний бік. «Про води гарячі сірчані». І справді, ставало щоразу гарячіше. Кутиком ока вона бачила фронтопис розгорнутої книжки, на якій спочивала її голова. «Уваги про смерть неминучу». «Ще краще», – подумала.
Відьмак змагався з її трусиками. Вона знову підняла стегна, але цього разу ледь-ледь, щоб виглядало як випадковий рух, а не допомога. Не знала його, не відала, як реагує на жінок. Чи не вважає кращими тих, що вдають, начебто нічого вони не знають, за тих, що знають, чого хочуть. І чи не сходить нанівець його бажання, коли трусики стягаються важко.
Утім, відьмак не виказував жодних симптомів зменшення бажання. Навіть навпаки. Бачачи, що саме час, Фрінгілла з ентузіазмом широко розвела ноги, перекинувши стос розкладених книжок і фасцикулів,[46] що зсунулися на них, наче лавина. Оправлене в тиснену шкіру «Право іпотечне» вперлося їй у сідницю, а оздоблений латунними застібками «Codex diplomaticus» – у зап’ясток Ґеральта. Ґеральт миттєво оцінив і використав ситуацію: розмістив товстелезне томисько там, де треба. Фрінгілла писнула, бо окуття було холодним. Але тільки на мить.
Голосно зітхнула, відпустила волосся відьмака, розкинула руки й пообіч ухопилася
Фасцикула (від лат. fasciculus – «пучка») – у давньому діловодстві підшиті разом документи різного змісту, складені за реєстраційними номерами.
