час.
– І вона не дуже добре закінчується.
– Не вірю.
– Чому?
– Ти співала, коли купалася в озері.
– Ти спостережливий. – Вона відвернулася, стиснула губи, а обличчя її раптом скорчилося й стало некрасивим. – Так, ти спостережливий. Але дуже наївний.
– Розкажи мені свою історію. Прошу.
– Що ж, – зітхнула вона. – Добре, якщо бажаєш… Розповім.
Вона всілася зручніше. І він також усівся зручніше. Коні ходили край лісу, пощипуючи траву та кущі.
– Від початку, – попросив Галахад. – Від самого початку.
– Ця історія, – сказала вона за мить, щільніше загортаючись у піктський плед, – усе більше здається мені історією, що не має початку. Тож я не впевнена, чи вона взагалі скінчилася. Мусиш ти про те знати: страшенно переплуталося в ній минуле з майбутнім. Один ельф розповідав мені навіть, що воно як із тим змієм, який ухопився зубами за власний хвіст. Той змій, знай, зветься Уроборос.[12] А те, що він кусає свій хвіст, значить, що коло замкнулося. У будь-якому моменті часу криється минуле, теперішнє та майбутнє. У кожному моменті часу криється вічність. Розумієш?
– Ні.
– Нічого.
Розділ 2
Істинно повідаю вам: хто вірить снам, той наче людина, яка бажає зловити вітер чи тінь схопити. Обманюється образом ілюзорним, кривим дзеркалом, що бреше або ж мовить недоречності, наче жінка, коли народжує. Тож дурень той, хто марам сонним віру дає й дорогою обману ступає.
Але ж і той, хто сни пустими вважає й не вірить їм анітрохи, також нерозумно чинить. Бо ж якби сни жодного значення не мали, то навіщо б боги, нас створюючи, здатність до сновидіння нам давали?
All we see or seem
Is but a dream within a dream.[13]
Вітерець збрижив поверхню озера, що парувало, наче казан, погнав нею клоччя розірваного туману. Кочети скрипіли й шурхали ритмічно, пера весел, що раз у раз показувалися з-під води, сяяли градом блискучих крапельок.
Кондвірамурс[14] виставила руку за борт. Човен плив із настільки черепашачою швидкістю, що вода ледь збурилася й плеснула їй у долоню.
– Ах-ах, – сказала вона, вкладаючи в голос стільки сарказму, скільки вдалося. – Що за швидкість! Ледь не летимо по хвилях. Аж голова обертом іде!
Весляр – низький, присадкуватий і міцний чолов’яга – щось гнівно й невиразно буркнув у відповідь, навіть не підводячи голови, порослої сивуватим і крученим, наче каракуль, волоссям. Адептці вже геть набридли те буркання, хрипіння та стогони, якими цей грубіян відповідав на її запитання відтоді, як вона зійшла на човен.
– Обережніше, – процідила, ледь втримуючи спокій. – Від такого швидкого веслування й мокрець підхопити можна.
Цього разу чоловік підвів обличчя, загоріле, темне, наче дублена шкіра. Забурчав, закашляв, рухом підборіддя, укритого
Уроборос – образ змія, що кусає себе за хвіст, уособлюючи вічність, вважається символом вічності, а в європейську (вірніше – античну) культуру прийшов із Єгипту. Давньогрецьке слово «Уроборос» складається зі слів oυρα(хвіст) та βoρα(їжа) – «той, хто поїдає свій хвіст». У пізнішій алхімічній символіці Уроборос уособлював смерть та переродження як безкінечні процеси трансформації.
«Все, що примариться мені, // І все, що бачу, – сон у сні!» (Е. А. По, «Сон у сні», пер. з англ. А. Онишка).
Треба відзначити, що артурівський цикл знає героїню з подібним іменем; це Кондвірамур(с), або Бланшефлор, дружина Персеваля, легендарного рицаря Круглого Столу, тісно пов’язаного з легендою про Грааль. Крім того, у німецькій рицарській традиції вона вважається матір’ю Лоенгріна, Лебединого Рицаря. Ім’я Кондвірамурс походить від старофранцузького Coin de voire amors – «ідеал справжньої любові».
