Серце його сповнюється полегшенням. Він тягнеться вперед, обіймає її, притискає заціпенілу холодну постать до себе. – Заходь, я зроблю тобі чаю.
– Ні, не потрібно чаю, нічого не потрібно. Я виснажена й хочу лише десь упасти.
Він застеляє їй ліжко в колишній спальні доньки, цілує, бажаючи на добраніч, і залишає дівчину на самоті. Коли за півтори години повертається, вона міцно спить, так і не роздягнувшись. Він знімає з дівчини черевики і накриває її.
О сьомій ранку, коли починають щебетати перші пташки, він стукає у двері. Мелані вже прокинулася й лежить, підтягнувши ковдру до підборіддя. Вигляд у неї змучений.
– Як почуваєшся? – цікавиться чоловік.
Дівчина знизує плечима.
– Щось сталося? Хочеш поговорити?
Вона хитає головою, не кажучи жодного слова.
Він сідає на ліжко й притискає Мелані до себе. У його обіймах вона починає жалісно схлипувати. Попри все він відчуває, що збуджується.
– Ну-ну, – шепоче чоловік, намагаючись заспокоїти її. – Розкажи мені, що сталося. – Він ледь не зронив: «Розкажи таткові, що сталося».
Мелані бере себе в руки й намагається щось сказати, але в неї заклало ніс. Він знаходить для неї хустинку.
– Можна мені трохи пожити тут? – питає дівчина.
– Пожити тут? – обережно перепитує він. Вона вже не плаче, але досі здригається від горя. – Тобі здається, що це гарна думка?
Чи гарна це думка, вона не відповідає, натомість притискається до нього міцніше й притуляється теплим обличчям до його живота. Ковдра зіслизає; Мелані вбрана лише в майку й трусики.
Чи розуміє вона сама в цю мить, що збирається зробити?
Коли в парку коледжу він зробив перший крок, він думав про це як про швидкий романчик – швидко почав, швидко закінчив. А тепер вона з’явилася в нього вдома й притягла за собою труднощі. У яку гру вона грає? Йому, безумовно, потрібно залишатися обачним, але він від початку поводився необачно.
Він витягається поруч на ліжку. Останнє, що йому потрібно, – аби Мелані Ісаакс оселилася в його будинку. Але зараз ця думка п’янить його. Вона щоночі буде тут: щоночі він зможе отак прослизати до її ліжка, прослизати в неї. Люди здогадаються, вони завжди здогадуються; усі шепотітимуться, можливо, усе завершиться скандалом. Але яке це матиме значення? Останній спалах чуттєвого полум’я перед тим, як згаснути. Він відкидає ковдру вбік, тягнеться нижче і гладить її груди та сідниці.
– Звичайно, ти можеш пожити тут, – бурмоче він, – звичайно.
У його спальні за дві кімнати звідси дзвенить будильник. Вона відвертається від нього і натягає на плечі покривало.
– Зараз я мушу йти, – каже він. – Маю зустрітися зі своїми студентами. Спробуй ще трохи поспати. Я повернуся опівдні, тоді й поговоримо. – Він гладить її волосся й цілує в чоло. Коханка? Донька? Ким у глибині душі вона намагається стати? Що вона пропонує йому?
Коли опівдні він
