вплинули не лише на Байронове життя, а й на те, як публіка сприймала його вірші. Людина, котрою був Байрон, раптом виявилася переплетеною із його власними поетичними створіннями – Гарольдом, Манфредом, навіть Дон Жуаном.
Скандал. Шкода, що саме така сьогодні тема, але він зараз не в змозі імпровізувати.
Він зиркає на Мелані. Зазвичай вона щось ретельно записує.
Але сьогодні вона, худенька й виснажена, горбиться над книжкою. Його серце мимохіть тягнеться до неї. «Бідолашне пташеня, – думає він, – котре я притискав до грудей!»
Він задавав їм прочитати «Лару», і в його записах ідеться про «Лару». Уникнути цієї поеми йому не вдасться, тож він читає вголос:
У світі тих, хто дихає, – чужий
І в мертвому – дух грішника ворожий;
Він витвір чорних вигадок, де йшлося
Геть не дарма про ризики, яких
Лиш випадком уникнути вдалося.[24]
– Хто розтлумачить мені ці рядки? Хто такий «дух грішника»? Чому він називає себе «витвором»? З якого світу він прийшов?
Він уже давно припинив дивуватися неосвіченості своїх студентів. Діти постхристиянства, постісторичної, постлітературної епохи, вони наче вчора вилупилися з яйця. Тож він і не сподівається, що вони знатимуть щось про провинних янголів чи про те, де про них міг читати Байрон. Розраховує лише на серію доброзичливих припущень, які, якщо пощастить, зможе скерувати в правильному напрямку. Але сьогодні на нього чекає мовчання, похмуре мовчання, що відчутно згущується навколо незнайомця, котрий сидить серед студентів. Доки незнайомець сидітиме тут, слухатиме, засуджуватиме їх і кепкуватиме, вони не розмовлятимуть, вони не гратимуть у його гру.
– Люцифер, – каже він, – це провинний янгол, вигнаний з небес. Про те, як живуть янголи, нам відомо мало, але можемо припустити, що кисень їм не потрібен. Удома Люциферу, темному янголові, не потрібно дихати. Аж раптом він опиняється у нашому дивному «світі тих, хто дихає». «Грішний» – той, хто обрав власний шлях, хто живе небезпечно, навіть сам для себе становить небезпеку. Читаймо далі.
Хлопець жодного разу не подивився у текст. Натомість він з легкою посмішкою на вустах – посмішкою, яка, можливо, дещо приголомшена, – слухає його слова.
Він може іноді себе офірувати,
Керуючись не боргом, не журбою,
А тільки думкою порочною і злою,
Що з тихим гонором шепоче навздогін:
Ніхто не робить так, як робить він.
І думка ця сама в мить спокушання
Схиляє дух його до злодіяння.
– То що ж це за створіння таке, Люцифер?
Тепер студенти вже напевно відчули між ними електричний струм, між ним і хлопцем. Питання призначалося лише хлопцеві, та раптом, наче людина, що спала й умить прокинулася, той озивається:
– Він робить те, що йому заманеться. І не переймається, добре це чи погано. Він просто робить, що хоче.
– Точно. Хороше чи погане, він просто це робить. Він діє, керуючись не принципами,
Уривок з поеми Дж. Байрона «Лара».
