свого випускного класу в Батон-Ружі, чи хлопця з Фон-дю-Лака, що вступив до Гарварду, досі маючи землю табору Пендлтон на підошвах своїх кросівок, чи тієї кінозірки, яка тобі так подобалася, люба тітонько, що кружляла світом від аеропорту до аеропорту, і жодна країна після падіння Сайгона не впускала її, жоден приятель з американських кінозірок не передзвонював їй, аж поки на останній десятицентовик вона не набрала номер Тіппі Гедрен і та не привезла її до Голлівуду. Так ми занурювались у сум і споліскувалися надією, і навіть вірячи чи не в усі почуті чутки, майже всі відмовлялися вірити в те, що наша нація померла.
Розділ 5
Я сам прочитав чимало зізнань і, пам’ятаючи про ваші нотатки стосовно того, що я вам уже писав, маю підозру, дорогий мій Коменданте, що ця сповідь – не зовсім те, що ви звикли читати. Не можу звинуватити вас у тому, що це зізнання таке незвичне, – це моя провина. Нині я винний у чесності – це рідкість для мого дорослого життя. То навіщо починати бути чесним тепер, у цих умовах ізоляційної камери три на п’ять метрів? Можливо, тому, що не розумію, чому я тут. Принаймні, коли був сплячим агентом, я розумів, чому мені треба жити, ховаючись. Однак не тепер. Якщо мене засудять (а я підозрюю, що вже засудили) – я принаймні хочу пояснити все так, як сам вирішу, не зважаючи на те, що ви вбачатимете у моїх діях.
Гадаю, я заслуговую на визнання за всі ті реальні небезпеки та дрібні турботи, які пережив. Я жив наче відданий слуга, біженець, єдиною перевагою якого була можливість дістати допомогу від держави. Я ледве міг спати, адже сплячий агент майже завжди страждає на безсоння. Можливо, Джеймс Бонд і міг мирно спочивати на тому ліжку з гвіздків, що і являє собою життя шпигуна, але я так не міг. За іронією долі, найбільшою шпигунською моєю справою виявилося завдання, що завжди могло мене приспати, – розшифрування повідомлень від Мана та зашифрування моїх власних невидимим чорнилом. Кожна така депеша була старанно закодована, слово до слова, тож і авторові, й адресатові годилось робити їх якомога коротшими. Лист Мана, що я розбирав наступного вечора, був простий: «Молодець», «Відволікай від себе увагу» та «Всі підривні елементи вже затримані».
Кодування своєї відповіді я лишив на вечір після урочистого відкриття алкогольної крамниці Генерала, на яку, за його словами, мав прийти і Клод. Ми кілька разів спілкувалися телефоном, але востаннє бачив я Клода ще в Сайгоні. Однак була ще одна причина, чому Генерал хотів бачити мене особисто – чи так принаймні Бон сказав за кілька днів, повернувшись з магазину. Його щойно взяли туди касиром, з цією роботою він міг упоратись, не кидаючи прибирання в церкві преподобного. Я заохотив Генерала взяти Бона і тепер радів тому, що він більше часу проводитиме на ногах, а не на спині.
– Чого він хоче мене бачити? – спитав я.
Бон розтулив артритичну щелепу холодильника й дістав найкрасивішу декоративну річ, що в
