і дозволила підпалити їй сигарету – на мою думку, то була найеротичніша прелюдія, яку чоловік узагалі міг запропонувати жінці. Вона пила й курила, наче кіностарлетка з ексцентричної комедії, одна з тих панянок з поролоновими бюстгальтерами та підплічниками, другою мовою яких були натяки та двозначності.
Дивлячись мені у вічі, вона мовила:
– Мушу в дечому тобі зізнатись.
Я посміхнувся, сподіваючись, що ямки у мене на щоках її вразять.
– Люблю зізнання, – сказав я.
– Є в тобі щось таємниче, – сказала міз Морі. – Зрозумій мене правильно, річ не в тому, що ти високий, темний і вродливий. Ні, ти просто темний і милий. Коли я спочатку почула про тебе і вперше тебе побачила, то подумала собі: «Чудово, ось наш дядько Том-сан, справжній запроданець, саме білило. Він не крекер[33], однак близький до того. Він – рисовий крекер». Як ти знаходиш спільну мову з ґайджин![34] Білі люди тебе люблять, так? Я їм лише подобаюсь. Вони вважають мене вишуканою порцеляновою лялькою з перемотаними ступнями, гейшею, що готова їх вдовольняти. Але ж я недостатньо говірка для того, щоб вони мене любили, чи принаймні говорю не те. Я не можу влаштувати їм їхнє улюблене сукіякі-сайонара-шоу з мумба-юмбою типу паличок у волоссі та маячнею в стилі Сюзі Вонг,[35] наче кожен білий чоловік для мене Вільям Голден чи Марлон Брандо, навіть коли він виглядає, як Міккі Руні. А от ти. Ти вмієш говорити, і це чимало важить. Та не лише це. Ти чудовий слухач. Ти опанував загадкову східну посмішку, сидиш тут, киваєш, спочутливо морщиш лоба, щоб люди говорили далі, думаючи, що ти повністю згоден з усім, що вони кажуть, а сам не кажеш ані слова. Що ти скажеш на це?
– Міз Морі, – відповів я. – Почуте мене шокувало.
– Ще б пак, – сказала вона. – Зви мене Софією, заради Бога. Я ж не матуся твоєї далекої коханої. Дістань мені ще випити й підпали ще одну сигарету. Мені сорок шість років і мені байдуже, хто про це знає, але скажу тобі, що коли жінці сорок шість і вона прожила все своє життя так, як хотіла його прожити, вона знається на тому, що робити в ліжку. І тут ні до чого «Камасутра», чи «Молитовний килимок плоті»,[36] чи інша східна маячня нашого любого завідувача кафедри.
– Ти шість років на нього працювала, – вставив я.
– А то я цього не знаю, – відповіла Софія. – Це мені здається, чи щоразу, як він відчиняє двері до свого кабінету, десь лунає гонг? І він там у себе палить тютюн чи це в нього фіміам у чаші? Нічого не вдієш, завжди відчуваю, що він трохи розчарувався у мені, бо я не вклоняюся щоразу, як бачу його. Коли він приймав мене на роботу, то питав, чи говорю я японською. Я йому пояснила, що народилась у Ґардені. І він каже: «О, то ви нісеї[37]» так, наче, знаючи одне слово, він знає щось про мене. «Ви забули свою культуру, міз Морі, хоча ви всього лиш друге покоління. Ваші батьки іссеї,[38] вони тримаються за свою культуру. Ви не хочете вчити японську?
Зневажливе прізвисько білих бідних американців.
З японської – іноземці, буквально – зайві люди.
Героїня роману та фільму «Світ Сюзі Вонг», китайська повія, що закохується у британського художника і зрештою щасливо виходить за нього заміж.
Китайський еротичний роман ХVІІ століття.
Громадянин США японського походження.
Японські іммігранти до США.
