були рідкісним задоволенням у нашому сухопутному містечку. Мій батько подарував кальмара матері, адже сам він харчувався добре. Священикам завжди приділялося чимало уваги, їхні фанати, набожні домогосподарки та багаті парафіяни, ставилися до них так, наче вони охороняли ту оксамитову мотузку, що перекривала вхід до ексклюзивного нічного клубу – Раю. Ці фанати запрошували їх на вечерю, прибирали їхні покої, готували їм страви та підкупали різноманітними подарунками, зокрема чудовими, дорогими морепродуктами, призначеними не для смакування бідними жінками на кшталт моєї матері. Я не відчув жодного сорому за здригання своєї еякуляції, однак страшенний тягар провини впав на мої плечі, щойно я прийшов до тями, не через порушення моральних принципів, а тому, що я не міг позбавити матір жодного шматочка кальмара. Їх було всього лиш півдесятка, вона мала помітити, що один з них зник. Що робити? Що робити? Мені на думку одразу спав план, поки я стояв там з одурманеним, позбавленим цноти кальмаром у руці й моя єресь витікала з його розбещеної вульви. Спочатку – вимити з нерухомого, спаплюженого кальмара всі ознаки мого злочину. Потім – позначити свою жертву невеликими шрамами. А тоді – чекати вечері. Моя невинна мати повернулася до нашої жалюгідної хатини й нафарширувала кальмарів меленою свининою, бобовою локшиною, січеними грибами й рубленим імбиром, тоді підсмажила їх і подала з імбирно-лаймовим соусом. На тарелі лежала моя нещасна кохана одаліска, помічена моєю рукою, і коли мати сказала мені пригощатись, я одразу ж ухопив її своїми паличками, аби у матері не було жодного шансу випередити мене. Я зупинився під люблячим поглядом матері, тоді вмочив кальмара в імбирно-лаймовий соус і відкусив перший шматочок.
– Ну що? – спитала вона.
– Сма-сма-смакота, – пробелькотів я, затинаючись.
– От і добре, але краще жуй, а не ковтай так, синку. Не поспішай. Так смачніше буде.
– Так, мамо, – сказав я.
І відважно посміхаючись, слухняний син повільно жував і смакував сплюндрованого ним кальмара, і його солоний смак змішувався з солодкою материною любов’ю.
Безперечно, хтось скаже, що цей епізод аморальний, але не я! Різня – це аморально. Катування – це аморально. Три мільйони загиблих – це аморально. Мастурбація, навіть потенційно незгодним на це кальмаром? Не аж так. Я взагалі вважаю, що світ був би значно кращим місцем, якби слово «вбивство» змушувало нас німіти так само, як слово «мастурбація». Однак тому, що я був більше коханцем, аніж воїном, мій політичний вибір і служба в поліції зрештою змусили мене розвивати те в собі, чим я скористався лише раз у дитинстві, – мою жорстокість. Навіть як працівник таємної поліції я не так вдавався до жорстокості, як дозволяв іншим вдаватися до неї у моїй присутності. Лише коли несприятливі обставини приводили мене до ситуацій, з яких я не міг вийти за допомогою своєї кмітливості, я дозволяв насильству статися. Ті ситуації
