знищити.
У двері шлюзу постукали – кодовий стукіт одного з людей Хавата.
– Заходьте, – гукнув Пол.
Двері широко розчахнулися, і високий чоловік в уніформі Атрідів із емблемою Хавата на картузі зайшов до кімнати.
– Ось ви де, сер, – сказав він. – Доморядниця мала рацію. – Чоловік роззирнувся кімнатою. – Ми знайшли в підвалі піраміду з каміння і знайшли чоловіка, що ховався в ній. Він тримав пульт.
– Я хотіла б узяти участь у його допиті, – сказала Джессіка.
– Даруйте, міледі. Нам не вдалося його затримати. Він мертвий.
– І нема чогось, що могло б допомогти його ідентифікувати? – поцікавилася вона.
– Поки що ми нічого не знайшли, міледі.
– Він арракієць? – спитав Пол.
Джессіка кивнула прозірливості запитання.
– Він скидався на місцевого, – відповів чоловік. – Здається, що до цієї піраміди його сховали понад місяць тому, залишивши очікувати на наше прибуття. Камені та будівельний розчин у тому місці, де він проліз у підвал, були незрушеними, коли ми там усе вчора перевіряли. Закладаюся своєю репутацією.
– Ніхто не ставить під сумнів вашу прискіпливість, – спробувала заспокоїти його Джессіка.
– Її ставлю під сумнів я, міледі. Нам слід було застосувати акустичний зонд.
– Я припускаю, що зараз ви саме це й робите? – поцікавився Пол.
– Так, сер.
– Відправте звістку моєму батькові, що ми затримаємося.
– Цієї ж миті, сер. – Чоловік поглянув на Джессіку. – Згідно з наказом Хавата, у подібних ситуаціях юного пана слід доправити в безпечне місце. – Його очі знову ковзнули оранжереєю. – Як ви оцінюєте цю кімнату?
– У мене є підстави вірити в її безпечність, – сказала вона. – І Хават, і я перевірили її.
– Тоді ззовні я виставлю охорону, міледі, доки ми ще раз не перевірили дім.
Чоловік уклонився, віддав честь Полові, вийшов і причинив за собою двері.
Пол обірвав раптову тишу словами:
– Може, ми пізніше краще самі пройдемо будинком іще раз? Твої очі можуть побачити щось, що решта пропустили.
– Я не перевірила лише це крило, – відповіла мати. – Залишила його наостанок, бо…
– Бо Хават його вже перевірив особисто, – закінчив за неї Пол.
Джессіка кинула на Пола швидкий запитальний погляд.
– Ти підозрюєш Хавата? – запитала вона.
– Ні, але він старішає… він перепрацьовує. Ми могли б зняти з нього частину навантаження.
– Це лише зганьбило б його і підірвало ментатову ефективність, – заперечила Джессіка. – А відтоді, як він дізнається про все, й заблукла комашинка не пролізе до цього крила. Йому буде соромно за те, що трапилося…
– Ми маємо вжити власних заходів, – сказав Пол.
– Хават гідно служив трьом поколінням Атрідів, – промовила Джессіка. – Він заслужив усієї поваги й довіри… безліч разів.
Пол
