доки із сусідньої кімнати принесли й поставили каву. На кількох обличчях зауважив ознаки втоми.
А сам Герцог негайно надягнув маску спокійної рішучості, підвівся й зажадав уваги, постукавши кісточками по столу.
– Ну що ж, панове, – сказав він, – наша цивілізація так сильно звикла до всіляких завоювань, що ми не можемо виконати простий наказ Імперії, не піддавшись старим звичкам.
Столом прокотився сухий смішок, і Пол збагнув, що батько сказав абсолютно правильну фразу абсолютно правильним тоном, щоб покращити загальний настрій. Навіть відтінок утоми в голосі було підібрано правильно.
– Гадаю, спершу нам варто дізнатися, чи може Зуфір додати ще щось до свого звіту про фрименів, – сказав Лето. – Зуфіре?
Хават підвів погляд.
– Сір, окрім загального звіту, я маю деякі економічні подробиці для аналізу. Але вже зараз можу сказати, що фримени все більше й більше видаються мені союзниками, яких ми потребуємо. Зараз вони вичікують, щоб з’ясувати, чи можуть нам довіряти, але діють вони відкрито. Вони надіслали нам дари – дистикости власного виробництва… карти певних пустельних регіонів навколо опорних пунктів, які лишили по собі Харконнени… – Він зиркнув на стіл. – Перевірено, що їхні розвідувальні зведення цілком надійні й дуже допомогли нам у наших справах із Суддею Зміни. Також вони надіслали трохи додаткових речей – прикраси для леді Джессіки, меланжевий лікер, цукерки, ліки. Вантаж зараз у моїх людей. Здається, підступу нема.
– Зуфіре, чи подобаються тобі ці люди? – запитав один із офіцерів за столом.
Хават повернув до нього обличчя:
– Дункан Айдаго стверджує, що вони варті захоплення.
Пол кинув погляд на батька, потім – на Хавата, й запитав:
– Чи не маєш ти нової інформації щодо того, скільки всього фрименів у пустелі?
Хават зиркнув на Пола.
– За кількістю їжі та іншими ознаками Айдаго вважає, що відвіданий ним печерний комплекс налічує всього десять тисяч осіб. Їхній вождь казав, що керує січчю з двох тисяч помешкань. Маємо всі підстави вважати, що таких січових спільнот може бути дуже багато. А ще всі вони склали присягу людині на ім’я Лієт.
– Це вже щось новеньке, – сказав Лето.
– Але тут може закрастися помилка, сір. Можна також запідозрити, що Лієт – місцеве божество.
Інший офіцер за столом прочистив горло й запитав:
– Це правда, що вони мають справу з контрабандистами?
– Доки Айдаго був там, караван контрабандистів полишив січ, несучи важкий вантаж із прянощами. Вони використовували в’ючних тварин і казали, що йдуть у вісімнадцятиденну мандрівку.
– Здається, – сказав Герцог, – контрабандисти стали вдвічі активнішими в період неспокою. Це потребує ретельнішого обмірковування. Нам не варто аж надто перейматися через незаконні кораблі, які добуткують на нашій планеті, – таке завжди було. Але не потрібно, щоб вони повністю вислизнули з поля нашого зору – це не дуже добре.
– Ви
