й «Діти Дюни Френка Герберта», – продюсером яких став Річард Рубінштейн. У майбутньому ми плануємо ще кілька проектів, та всі вони мають бути домірними високим стандартам, установленим батьком у своїх романах. А коли всі гарні історії вже буде розказано, серія завершиться. Але навіть це не буде справжнім фіналом, адже завжди можна повернутися до самої «Дюни», щоб читати її знову й знову.
Браян Герберт
Сіетл, Вашингтон, 2005
Дюна
Людям, чия справа виходить за межі ідей і простягається в царину «реальних матеріалів» – екологам посушливих земель, де б вони не були та в які б часи не працювали, зі смиренням і захватом присвячується ця спроба передбачення
Книга перша
Dюна
1
Початок – то мить, коли варто якнайкраще подбати про істинну рівновагу речей. Кожна сестра Бене Ґессерит[2] знає про це. Тож, приступаючи до вивчення життя Муад’Діба, зважте спершу на те, у які часи він з’явився, бо ж народився владар у рік п’ятдесят сьомий правління Падишаха-Імператора Шаддама IV. Й особливо уважно придивіться, де саме він з’явився: на планеті Арракіс. Хай не вводить вас в оману той факт, що народився він і прожив перші п’ятнадцять років свого життя на Каладані. Арракіс, планета також знана як Дюна, – ось місце його навіки-віків.
За тиждень до переїзду на Арракіс[3], коли метушня останніх приготувань от-от мала обернутися на нестерпне божевілля, якась старезна баба навідалася до матері хлопчика – Пола.
Замок Каладан[4] огорнула тепла ніч; прадавнє кам’яне громаддя, що слугувало домівкою двадцяти шести поколінням роду Атрідів, укрилося холодною росою, як завжди на зміну погоди.
Стару пустили через бокові двері та повели склепінчастим проходом повз кімнату Пола. Скориставшись нагодою, вона зазирнула всередину – поглянути, як той лежить на ліжку.
У тьмяному світлі напівзгаслої, завмерлої над самою підлогою лампи-підвіски, хлопчик, який уже не спав, бачив у проймі дверей громіздкі обриси жіночої фігури, що стояла на крок попереду від його матері. Стара скидалася на відьму: волосся, схоже на сплутану павутину, наче каптур ховало в тіні риси обличчя, а очі виблискували, мов коштовності.
– А він не замалий як на свій вік, Джессіко? – запитала стара. Голос повнився хрипким свистом і бряжчав, як розладнаний балісет.
Мати Пола відповіла м’яким контральто:
– Усі знають, що Атріди дорослішають пізніше, Ваша Превелебносте.
– Чувала я про це, чувала, – прохрипіла стара. – Але ж йому вже п’ятнадцять.
– Так, Ваша Превелебносте.
– Він прокинувся і підслуховує. Хитрий малий шельма, – тихо загиготіла прибула. – Проте підступність необхідна
Найімовірніше, термін має латинське походження: «bene» – добре, а «gesserit» – gero, gerere – «керувати» або «нести».
Імовірно, походить від арабського кореня «ракс» – «танцювати».
За однією з версій, Герберт запозичив назву «Каладан» від острова Каледан із казки братів Грімм «Принц Омар і принцеса Шахерезада». Браян Герберт у книзі «Мрійник Дюни» пише таке: «Планету Каладан названо на честь Калідона, давньогрецького міста, де вполювали Калідонського вепра».
