у вашому голосі фальшиві нотки, сір. Ми заявилися сюди з натовпом вимуштруваних убивць, так? І хочемо, щоб ви миттєво зрозуміли, що ми відрізняємося від Харконненів?
– Я бачив вашу пропаганду, яка заполонила січі та селища, – відказав Кайнс. – «Любіть доброго Герцога!» Ваш корпус…
– Годі! – гарикнув Галлек. Відірвавшись від вікна, він нахилився вперед.
Пол поклав руку Галлекові на плече.
– Ґурні! – відказав Герцог й озирнувся. – Цей чоловік надто довго жив із Харконненами.
Галлек відкинувся назад.
– Ай-я!
– Ваш Хават – людина делікатна, – сказав Кайнс. – Але його мета доволі чітка.
– Отже, ви відкриєте для нас ці бази? – запитав Герцог.
Кайнс різко відповів:
– Це власність Його Величності.
– Їх не використовують?
– Їх можна використати.
– Його Величність теж так уважає?
Кайнс кинув на Герцога важкий погляд.
– Арракіс міг би стати Едемом, якби його володарі відірвалися від видобутку прянощів.
«Він не відповів на моє запитання», – подумав Герцог. А сам сказав:
– Як же планета може стати Едемом без грошей?
– Що таке гроші, – запитав Кайнс, – якщо на них не можна придбати найнеобхідніше?
«Он як!» – подумав Герцог, а тоді додав:
– Ми обговоримо це іншим разом. А зараз, по-моєму, ми наближаємося до краю Оборонної Стіни. Мені притримуватися цього самого курсу?
– Так, саме його, – пробурмотів Кайнс.
Пол глянув у вікно. Під ними гірська місцевість почала переходити в плоскогір’я, що спускалося до пустельної кам’янистої рівнини та гострих виступів шельфу. За ним до небокраю бігли серпики дюн, а вдалині бовваніла брудна пляма чогось темного й не піщаного. Можливо, оголені породи. У спотвореному спекою повітрі Пол не міг бути абсолютно впевненим ні в чому.
– Чи є тут якісь рослини? – запитав Пол.
– Є деякі, – відповів Кайнс. – Біом[36] у цих широтах складається з того, що ми називаємо дрібними водокрадами – вони навчилися робити наскоки одне на одного, щоб забирати вологу, збирають навіть сліди від роси. Певні частини пустелі аж рояться життям. Усе навчилося виживати у важких умовах. Якщо ви опинитеся внизу, чиніть так само або помрете.
– Тобто красти воду одне в одного? – запитав Пол. Ідея обурила його, й голос видав ці почуття.
– Саме так, – відказав Кайнс. – Але я мав на увазі не зовсім це. Розумієш, мій клімат вимагає особливого ставлення до води. Ти завжди думаєш про воду. І не марнуєш нічого, що містить вологу.
І Герцог подумав: «… мій клімат!»
– Візьміть на два градуси південніше, мілорде, – мовив Кайнс. – Із заходу насувається буря.
Герцог кивнув. Він побачив там нуртування бронзового піску. Лето повів ’топтер по дузі, краєм ока помітивши молочно-помаранчеві відблиски пилу
Біом – велике регіональне угруповання рослинних і тваринних спільнот, адаптованих до певного довкілля.
