згоден? Звісно, згоден, але користі від цього буде небагато. Статична електрика пилових бур глушить багато сигналів. А якщо на вас полює хробак, то часу обмаль. Зазвичай у вас не більше ніж п’ятнадцять – двадцять хвилин.
– Що б ви порадили? – запитав Герцог.
– Ви просите в мене поради?
– Так. Як у планетолога.
– І ви прислухаєтеся до неї?
– Якщо вважатиму її доречною.
– Чудово, мілорде. Ніколи не подорожуйте на самоті.
Герцог відволікся від навігаційної панелі.
– Це все?
– Це все. Ніколи не подорожуйте на самоті.
– А що, як вас відкинуло штормом і необхідно здійснити посадку? – запитав Галлек. – Чи можна зробити хоча б щось?
– «Хоча б щось» може містити в собі багато чого, – відказав Кайнс.
– А що б зробили ви? – запитав Пол.
Кайнс озирнувся на юнака та, змірявши його важким поглядом, повернувся до Герцога.
– Я б не забував захищати цілісність мого дистикоста. Якби я опинився поза зоною хробаків або на скелях, то тримався б біля корабля. А якби ж потрапив у відкриті піски, то тікав би від нього якомога швидше. На тисячу метрів – цього мало б бути достатньо. А тоді сховався б під плащем. Хробак з’їсть корабель, але може не помітити мене.
– А що тоді? – запитав Галлек.
Кайнс стенув плечима.
– Чекав би, доки хробак зникне.
– Це все? – запитав Пол.
– Коли хробак зникне, можна буде спробувати вийти, – мовив Кайнс. – Ступати потрібно м’яко, уникаючи барабанних пісків і припливних пилових басейнів, – у напрямку найближчих скель. Там багато таких місцин. Можна спробувати дійти.
– Барабанні піски?
– Ділянки ущільненого піску, – пояснив Кайнс. – Ступиш на них навіть найобережніший крок – і вони загримлять. Хробаки завжди приходять на цей звук.
– А припливні пилові басейни? – уточнив Герцог.
– Деякі провалля в пустелі багато століть поспіль виповнювалися пилом. Серед них є такі розлогі, що мають навіть течії та припливи. Вони проковтнуть нетямущого, який ступить у них.
Галлек відкинувся назад і знову забренькав на балісеті. Тепер він заспівав:
Полюють звірі дикі у піщанистих землях
на тих, що забажали відлюддям цим пройти.
Ох-ох, не спокушай богів пустелі,
як епітафію свою не прагнеш чути ти.
Чигають небезпеки…
Він обірвав пісню й нахилився вперед.
– Попереду пилова хмара, сір.
– Бачу, Ґурні.
– Саме її ми й шукаємо, – відказав Кайнс.
Пол витягнувся на кріслі, щоб добре бачити, що там попереду, й помітив жовту кущасту хмару над поверхнею пустелі на відстані тридцяти кілометрів.
– Це один із ваших промислових краулерів, – пояснив
