проскочила по дорозі прямісінько під автомобілем. То вона брала участь у літній програмі в Африці. А давним-давно ми упіймали її на дереві в нашому дворі (здається, сто років тому). Таких ситуацій багато. Тоді моя дружина заплющує очі й уявляє картину: купу металу та понівечене тіло на узбіччі дороги або войовничого вождя племені з мачете й нашу дочку, що ридає біля нього навколінки. Або її мертве тіло зі звернутою шиєю під деревом. Батьки живуть у страху, і те, як ми з цим упораємося, залежить від надто багатьох чинників, які тут годі описувати. Моя дружина відчуває потребу пережити страх бодай у своїй уяві, пропустити крізь себе цей біль. Потім вона кладе цей страх у коробку, засовує коробку на полицю, і коли неспокій знову закрадається в її серце, вона може зазирнути до коробки, пропустити тривогу крізь себе, аби та не вкорінилася в її душі й не почала отруювати радість життя.
Дружина описувала ці картинки, інколи стримано схлипуючи в моїх обіймах. У центрі кожної цієї уявної сцени фігурували гріх і невинність. Добро й зло. Чи існує щось більш добре й невинне, ніж дитина?
Том Крамер глянув на свою дочку в лікарняній палаті й побачив те, що моя дружина тільки уявляла. Коротенькі кіски поруч зі страшними синцями на обличчі. Розмазана косметика на ще по-дитячому пухких щічках. Рожевий лак на зламаних нігтях. Лиш одна сережка з камінцем – ці сережки він купив їй на день народження – інша десь загубилася з роздертої, скривавленої мочки вуха. Навколо неї столи з хірургічними інструментами й закривавленими тампонами. Роботу ще не зовсім закінчено, тож у кімнаті досі не прибирали. Поруч із дівчиною сиділа жінка в білому халаті та міряла їй кров’яний тиск. Вона зосередила свою увагу на стетоскопі й кинула на прибулих лише побіжний погляд, а потім знову зосередилася на циферблаті та чорній гумовій груші. Поліціянтка непомітно стояла в кутку, вдаючи, що цілком поглинута роботою з планшетом.
Немов життя, що «промайнуло перед очима» на порозі смерті, Том побачив немовля в рожевому сповитку. Він відчув теплий дитячий подих на своїй шиї, коли донечка засинала в нього на руках, маленьку ручку, що загубилася в його долоні, відчув, як дитина всім тілом обіймає його за ноги. Він почув дзвінкий дитячий сміх, від якого трусився кругленький животик. Дитячі капості не зіпсували їхні взаємини. «Брудна робота» залишилася Шарлотті Крамер. І тут вона, можливо, несвідомо, зробила їм обом подарунок.
Лють на її кривдника прийшла, але пізніше. Найбільше тієї миті Том переймався, що не зміг захистити свою маленьку дівчинку. Глибину його відчаю не можна виміряти чи описати. Він почав сам ридати як дитина: дочка бліда й бездиханна в ліжку, навколо неї метушиться медсестра.
Шарлотта Крамер стояла біля лікаря. Це може шокувати, але вона сприйняла зґвалтування дочки як нагальну проблему й одразу ж почала шукати розв’язок. Щось на взір прорваної труби, яка затопила підвал. Або, можливо, навіть страшніше: вогонь спалив їхній будинок, доки вони стояли й дивилися. Ключовий факт тут – вони вижили. Її думки негайно переметнулися
