сном.
Ден пробіг очима до кінця сторінки. Було очевидно, що в Села синдром дефіциту уваги. Навіщо перейматися такими дрібницями, як постійна зміна головних лікарів, якщо можна розказати про серійних убивць?
«Найзнаменитішим пацієнтом Брукліну, без сумніву, був серійний убивця Денніс Гаймлайн, також відомий як Скульптор. З 1960 до 1965 року він наводив жах на невеличке містечко у штаті Вермонт. За даними поліції, він убив щонайменше півдюжини людей, а своє прізвисько отримав через жахливу манеру залишати своїх жертв у позі статуй. В одному зі звітів описувалась «моторошна холодна краса» дівчини, яка «танцювала» в хащах Білих гір. Її скалічені руки були прив’язані до гілок високо над землею. Свій найстрашніший злочин Скульптор скоїв у місцевому пабі, який увесь був заповнений жертвами у різних позах – хтось стояв, хтось сидів, хтось ніби застиг у неприродній метушні на танцювальному майданчику. Всі були прив’язані мотузками і дротами.
Мабуть, тривожнішим за звірства самого Скульптора був той факт, що після закриття Брукліну його ніде не могли знайти…»
Ден заціпенів. Серійний убивця був пацієнтом у цьому притулку, в цій будівлі. Де ж його тримали? Як його лікували? Куди він подівся?
Ден закрив ноутбук і ліг на ліжко. Якраз перед тим, як задрімати, він пригадав фото пацієнта, який виривався з рук санітарів, і подумав, чи то, бува, не Денніс Гаймлайн. Може, батьки мали рацію, коли хвилювалися через його поїздку сюди? Сумнозвісне минуле – це одне, а от серійний убивця? Фотографії з процедурами? А втім, своїми знахідками він не буде ділитися з Полом і Сенді, це вже точно.
Роздiл № 6
– Не ображайся, Дене, але виглядаєш ти паршиво. Погано спав?
Голос Еббі звучав так, ніби підіймався з дна ставка. Піймавши себе на тому, що куняє, Ден випростався, підняв голову і запхав до рота трохи пластівців. Він не міг зрозуміти, чи ореол розмитого світла, що так природно оточував голову дівчини, утворився через промені вранішнього сонця, що проникали крізь скляну стелю, чи через те, що він сьогодні майже не спав.
Ден вирішив не розказувати Еббі про те, що знайшов в Інтернеті, – він боявся, що це звучатиме дуже дивно, боявся, що сам виглядатиме божевільним. Він щойно з нею познайомився, тож не хотів зіпсувати все першого ж дня.
– Фелікс хропе. Ніби проковтнув жабу. Або лева.
– Так голосно?
– Ага, а ще, щойно розвиднілось, його підкинуло йти на тренування. Що тут скажеш, не вдасться мені поспати цього літа.
– А може, ти просто дуже втомився від нашої вчорашньої пригоди? – Еббі говорила прямо. Йому це подобалось.
– Справді, вражень було багато, – відповів він. Вона ніби схибнулася на тій світлині. Вони ледь не погарикались через неї. Ден насупився; тепер він навіть не міг пригадати, чому так наполягав, щоб Еббі залишила її в кабінеті.
Голову проштрикнуло болем, і він кліпнув.
– Чорт
