він не летів літаком?
– О, батьки купили йому квиток на літак, – відповіла Еббі, – але до Каліфорнії, а не в Нью-Гемпшир.
Ден підняв брови.
– Очевидно, вони вважають, що зараз він перебуває у якомусь таборі, де його мають «вилікувати» від гомосексуалізму. За табір заплатив його дядько, а квиток на автобус він купив за гроші, які заробив на підробітках. – Еббі допила залишки кави і доїла свою вівсянку.
– А що, як його батьки дізнаються? Що станеться тоді?
Еббі насупилась.
– І гадки не маю. Третя світова?
Не дивно, що Джордан так боявся вилетіти з курсів.
Ден радів, що у нього такі неупереджені та добродушні батьки, хоча іноді вони й бували суворими. Він завжди відчував, що йому пощастило з Полом і Сенді, навіть до того як вони його офіційно всиновили. Небагатьом дітям пощастило так, як йому.
– Добре, що він може поділитися цим з тобою, – сказав Ден. З Еббі було так легко. Нічого дивного, що Джордан довірився їй.
– Ми тільки недавно познайомились. Але у нас багато спільного. – Еббі збирала свої речі. Гудіння голосів стихло, студенти вийшли з їдальні і подалися на реєстрацію. – Ми довго їхали автобусом, не було чим зайнятися, тож нам залишалося хіба грати у слова і говорити. Я впевнена, що тобі він би теж зізнався.
– Може, й так, – сказав Ден, хоча він дуже в цьому сумнівався. – Хай там як, йому краще не пропускати реєстрацію, а то доведеться ділитися своїми таємницями з Феліксом на лекціях з біоетики.
– Поводься гарно, – жартома дорікнула йому Еббі.
Вони вийшли за іншими студентами, прихопивши наплічники, що залишили в шафках перед входом до їдальні. Мабуть, у їдальню не дозволяли брати сумки тому, що студенти мали звичку запасатися круасанами і фруктами на тиждень наперед.
– Серйозно, – сказав Ден. – Сьогодні вранці Фелікс запитав, чи не хочу я поміняти розклад, щоб ми були на одних курсах. Коли я таки показав йому перелік занять, які хочу відвідувати, він явно розчарувався. Напевно, це для нього не дуже серйозні науки.
Еббі засміялась.
– Ага, дуже дякую. Смійся з моїх страждань.
Коли вони вийшли, Ден пчихнув.
– На здоров’я.
– Дякую. Слухай, я тут подумав, може, нам записатися на один курс? Маю на увазі тебе, мене і Джордана. Знаю, що ти приїхала сюди вивчати мистецтво, але, може, мені вдасться переконати тебе записатися на історію? – запитав хлопець.
По обидва боки простягалися гуртожитки, які утворювали майже бездоганний круг навколо вкритої травою галявини. Затінок під найрозлогішим деревом заполонили крісла, і, хоча лавки вздовж доріжок поки пустували, Ден не сумнівався, що невдовзі їх займуть. У їдальні він почув, як кілька студентів домовлялися після реєстрації зіграти в боулінг на галявині.
– Звісно, чом би й ні? А тим часом мені треба впевнитись, що малювання – це те, що мені справді до душі. Хочеш, я
