й не знав чому.
– Ну, – сказала Еббі. – Ходімо. Мені вже досить.
Вони тільки цього й чекали. Усі троє швиденько покинули старий кабінет, ніби ззаду їх хтось підганяв, і Ден дуже втішився, коли врешті зачинив за собою двері.
– Агов, а замок? – прошепотів Джордан, коли вони вже дійшли до торгових автоматів.
– Не хвилюйся, я вже про все подбав, – відповів Ден, прагнучи опинитися якнайдалі звідси.
– Упевнений?
Не чекаючи відповіді, Джордан повернувся і ще раз усе перевірив. Замок висів на дверях так, як вони його й залишили.
– Моя провина, – нервово засміявся Ден. Він справді міг заприсягтися, що замкнув його. А втім, його пам’ять полюбляла грати з ним у злі жарти.
Роздiл № 5
Запилюжений і втомлений, Ден повернувся до своєї кімнати. Обережно відчинив двері, щоб не розбудити Фелікса, переступив поріг і заціпенів від холоду.
«Це не моя кімната». Збитий з пантелику, Ден кліпнув. Приміщення нагадувало якусь камеру, підлога і стіни були змуровані з сірого каменю. Посеред кімнати стояв операційний стіл, накритий тонкою білою рядниною. У найближчому до нього кутку був водостік – Ден міг хіба здогадуватись, для чого він там. Невелике віконце майже під самою стелею на дальній стіні було заґратоване металевою решіткою. Та найжахливішими у цій кімнаті були кайдани, прикручені до стіни ліворуч. Спершу Дену здалося, що вони іржаві, але хлопець добре до них придивився і зрозумів, що темні червоні плями занадто в’язкі, щоб бути іржею.
«Чому ця кімната мені знайома?»
Ден рвучко зачинив двері та обхопив себе руками, щоб трохи зігрітися. Він спробував знайти якесь розумне пояснення тому, що тільки-но відбулося. Невже він помилився дверима? Мабуть, уся справа в цьому. Він дуже стомився, повернув не туди й опинився перед чужими дверима. У кошмарній кімнаті, яку не використовували вже кілька десятиліть.
«Так, саме так».
Він подивився на номер кімнати. 3808.
Це його номер. «Що тут відбувається?»
Ден протер очі тремтячими руками і знову відчинив двері. Перед ним була його кімната з двома письмовими столами, двома кріслами, двома ліжками – на ближчому з них спав Фелікс.
Ден увійшов до кімнати і зачинив двері. Прихилився до них, намагаючись перевести подих, закашлявся від пилюки, що набилася йому в носа і горло. Йому примарилося, от і все. Йому просто примарилося, але все вже минуло.
Не дивно, що Ден не міг заснути. Він крутився, прогнав зі своїх думок фотографії, а їм на зміну прийшла химерна галюцинація. Періодичні похропування Фелікса не допомагали. Десь о третій ночі, коли він уже не мав сил опиратися, Ден узяв зі столу свій ноутбук і примостився з ним на ліжку. Може, йому вдасться більше дізнатися про Бруклін, дізнатися щось таке, що зможе пояснити ті жахливі світлини.
У пошуковику він написав «історія Брукліну» й отримав перелік різних міст під назвою Бруклін. Додав «Нью-Гемпшир» і натрапив на побіжну
