Учень чарівника та інші казки Південної Європи. Народна творчість
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Учень чарівника та інші казки Південної Європи - Народна творчість страница 9
Король мовчки похитав головою.
Тоді середульша донька запропонувала:
– Можна перетягнути палац ліворуч.
Тут король так засмутився, що мало не заплакав.
– Королівський палац не собача будка, яку можна тягати з місця на місце, – сказав він. – Там, де жив мій прапрадід, мій прадід, мій дід, мій батько, повинен жити і я.
– Якщо не можна перенести палац, накажіть знести гору, – весело сказала Фанта-Гіро.
Король зрадів і зараз же наказав знести гору. Скоро чи не скоро, а діло було зроблено, і доньки прийшли привітати батька.
Цього разу король сидів на пурпуровому троні.
– Що трапилося, тату? – запитали доньки.
– Мені загрожує війна, – відповів він. – Сусідній король незадоволений тим, що в нього зникла луна.
– А куди ж вона поділася, любий тату, і до чого тут ви? – вигукнули доньки.
– Гора, яку я наказав знести, стояла на нашій землі й належала нам. А луна, яка відбивалася від гори, була власністю сусіднього короля. Коли знесли гору, кудись пропала й луна. Сусідній король зібрав військо і вимагає, щоб йому повернули луну, інакше він піде війною. От я і сів на пурпуровий трон – трон війни.
– І ви воюватимете? – запитали доньки.
– Не знаю, що й робити, – відповів, зітхаючи, король. – По-перше, я жодного разу не воював і не знаю, як це робиться. По-друге, я старий і немічний. А по-третє, у мене немає генерала. От якби ви мали брата, він і був би за генерала.
– Якщо ви дозволите, – сказала Б’янка, старша донька, – за генерала буду я.
– Не жіноча це справа, – буркнув король.
– А ви мене випробуйте, – наполягала Б’янка.
– Випробувати, мабуть, можна, – погодився король. – Але пам’ятай, якщо ти в поході почнеш цвірінькати про різні жіночі дурниці, – значить, ти не генерал, а звичайна королівська донька. Прошу тоді негайно повертатися додому разом з усім військом.
Так і вирішили. Король наказав своєму вірному зброєносцеві Тоніно ні на крок не відходити від королівни й слухати, що вона говорить.
Б’янка і Тоніно поскакали на війну, а за ними й усе військо. От проминули вони луки і під’їхали до річки, де ріс очерет.
– Який гарний очерет! – вигукнула Б’янка. – Як їхатимемо назад із війни, неодмінно наріжемо його побільше та наробимо прядок.
– Можете різати очерет хоч зараз, – сказав Тоніно, – бо ви вже повертаєтесь.
Він подав команду, і все військо стало завертати назад. Так і не вдалося Б’янці стати генералом.
– Тепер випробуйте мене, – сказала королю Асунтина.
Військо виступило вдруге. Попереду скакали Асунтина й вірний Тоніно.
Коли проїхали очерет, Асунтина не прохопилася й словом. В’їхали в гай.
– Які чудові каштани! –