до шлюбу та дітонародження, вона «цвіте» («цвіт», «квітки на рубашці» «вже цвіт прийшов»); «коли жінка носить їх (плями. – І. І.), то вона має красу і приваблює до себе чоловіків, які почувають у них жінок»[151].
Частина термінів стосуються червоного кольору місячних – «червони дні», «краски ідуть».
Народну етимологію назви «цигани» у народі пояснювали так: «цигани – се слово відоме усякому, звичайно старшим, а всі його мають за стидне, не кажуть його при других, бо й не вштиво таке слово казать при других, особливе при старших або при чужих. Жінки, то ще сяка-така одна одній скаже, хоч і з нишка таки, а при чоловіках стережуться казать. Через те ото, що воно таке «стидне», видумали замість його казать «шарівські»… Чого то вже оте, що сходить що місяць у дівчат та у жінок, зветь ся циганами або й шарівськими, то хто його зна. Так почало одно щось казать, а за ним і всі. Мабуть се видумано через те, що воно, як і ті цигани, що просять милостині та неждано і непрошено з’являються по слободах. Нарошне спитать кого в слободі, то ніхто не скаже, звідки і з чого взяло ся те слово. А що «шарівськими» їх називають, то це, як мати кажуть, через те, що оці живі цигани, що ходять по слободах, дуже скрізь шарять за всім, коли б де і виворожить і вибрехать і виканючить і вкрасти, та щоб зарвать де що. Або й ще через те, що як нападуть жіночі або дівочі цигани, то зараз зашаріється сорочка, зачервоніє. «Ось як зашарілась» кажуть, як хто зачервонить ся. – А місцевий діякон пояснював се так, що у Полтавській Губернії був поміщик Шарий, чи піп, та переховував циган злодіїв і з того багатів»[152]. «Називають через те, що під час місячного жінка робиться негарною, нездатною, як циган», або через те що «місячні невідомо звідки приходять і зникають, як на селах цигани»[153].
Дівчинка в хустинці. Невідомий художник
Цікавим є народне розуміння причини виникнення місячних. Лікар С. Верхратський у своїй рукописній роботі зазначав, що «рідко по селах давали відповіді, що жінки завжди носили місячні. Більшість притримувались погляду, що місячні з’явилися в жінок тільки з часом»[154].
Фактично зміст усіх переказів про те, звідки й чому жінки мають місячні, зводяться до того, що це кара за непослух. Наведемо деякі з них.
Згідно з легендою, зафіксованою на Звенигородщині Т. Гринцевичем, «народ полагает, что до времени рожденія Іисуса Христа женщины не имели месячнаго очищения, а только послеродовое. Перемена в этом отношении наступила только с того времени, когда Богородица родила Іисуса и приказала своей служанке вынести и бросить в воду свою окровавленную рубаху. Служанка не послушалась и была причиной тому, что Богородица в сердцах повелела, чтобы весь женский пол с тех пор ежемесячно имели свои очищения, которыя получили названіе «сорочки»[155].
Так само в легенді, записаній на Галичині, йдеться про те, «що до Христа не було місячки, тільки породові очищеня. Спала вона на жінок за кару. Коли Мати Божа породила Христа, казала слузі
Гр[ушевський] Мр. Дитина в звичаях і віруваннях українського народу. – С. 70.
Верхратський С. А. Український медичний фольклор. – Арк. 71.
Верхратський С. А. Український медичний фольклор. – Арк. 71.
Талько-Грынцевич Ю. Народное акушерство в Южной Руси. – С. 18.
Гр[ушевський] Мр. Дитина в звичаях і віруваннях українського народу. – С. 79.
