що «зопреться» та жінка, чия сорочка лежатиме найнижче[194]. «Воно так і не було в мене, та в отого попа дївка була і тїтка його. Та в усїх трех у нас було. Я не знала того, що воно треба їх стерегтись. Посолили сорочки ув однім жлуктї, а вони й зопрались. У теї дївки нічого не стало того. Чорт його знав, чи воно їй вреділо, чи нї, а вона з мене усе смієть ся. Може воно так і є, що не богато того стане, як зопереться з ким. Але оця того нїчого не знала – одначе сміялась. Чорт її знає, може і примовляла що, а сорочки, то знаю добре, що склала усї з нас трех одну на другу. І од того й стало. І ото в мене добре, як з неділю тіко пійде, а то й більше. Уже й сама не знаю де-б і дїть ся і що робити»[195].
Оксана. Х. П. Платонов
Селянська дівчинка. К. О. Трутовський
При «зопранні» радили жінці таке: «хай заполоще, що скине з одного місяця, та воду цю виллє на чорну свиню і скаже: «Ти діти водиш, і чиста ходиш» (себто, хай на тебе переходить). А то є, що замість цього пізнають по своєму, інакше, не на свиню виливають, а на чисту, бігучу воду несуть, на річку, тай пустять за водою»[196], або «воду влить в какую нибудь посуду, поставивши ее на пороге; с двух сторон от ее ставят два горшка, при чем сама больная садится на пороги таким образом, чтобы ее правая нога была в «хате», и вливает одну ложку воды в горшок, который стоит в хате, а две ложки в тот, который стоит снаружи ея, говоря за каждым разом, «оце тоби, а оце мени». Всего вливается в горшок, в хате стоящий, 9, а в горшок за хатой – 18 ложек. Первый горшок закапывается с водою под порогом хаты, а другой несут в сад и закапывают под вишневым деревом, говоря: “тоди до тебе другий раз нести, коли будеш цвісти”»[197].
Для лікування використовували й такі способи: «Узять три пригорщі глини губою та внести в хату у тряпці, а глиняник поставить у глухім кінці порога. Пригорщами і треба вкинуть сю глину, росколотить і поставить на день чи на три днї і дать тоді тої води, що останеться в глинянику, випити, то й минеться, якщо вона тіко од зопрання бідує»[198]; «Женщина, отжав рубашку в негодном горшке или казанке, идет с ним на речку и, набрав в него воды, дважды выливает обратно, а третий раз льет 9 ложек на рубашку, приговаривая: «мое пры мени, чуже хай иде за водою». Горшок забрасывает в воду, а рубашку, отзолив, носит, или идет к реке в грязной рубашке и, набирая воду мужской ложкой, дважды льет на речку со словами, «оце чуже и це чуже», третий-же раз, сказав: «а це мое» – себе на пелену (подол)»[199].
Відповідно, коли жінки разом прали місячні сорочки, то намагалися класти їх не шарами, а в рядок: «і вже як у жлукто складали, то хоч з чотирьох зберуться було нечисті сорочки, то вже одну коло одної складаєм у рядок, у в один шнур і в один шар, хоч і як уже зажмякаються дуже сорочки, а вже боїмось, щоб не зопралась котора з которою і щоб не перейшло з одної до другої»[200], або перекладали жіночі сорочки чоловічими штанями
Гр[ушевський] Мр. Дитина в звичаях і віруваннях українського народу. – С. 75.
Гр[ушевський] Мр. Дитина в звичаях і віруваннях українського народу. – С. 75–76.
Талько-Грынцевич Ю. Д. Народное акушерство в Южной Руси. – С. 21.
Гр[ушевський] Мр. Дитина в звичаях і віруваннях українського народу. – С. 76.
Милорадович В. П. Народная медицина в Лубенском уезде… – С. 89.
Гр[ушевський] Мр. Дитина в звичаях і віруваннях українського народу. – С. 76.
Талько-Грынцевич Ю. Д. Народное акушерство в Южной Руси. – С. 22.
