зайдэ жэнщина, як на рубашке у цэркву, то Божа матэрь у лицэ мэняеця»[206]. Заборони для жінки йти до церкви у такому фізіологічному стані досить поширені й сьогодні: «В церкву не можна йти ніяк»[207]; «І в церкву – нє, в церкву – Боронь Боже! В церкву не можна ходити…»[208]; «У церкву не можна йти, а якщо в церкву йшли, то в карман ложили гвоздік чи камінець, але далеко не йди, тако ззаді стой, а вообще-то не положено»[209]; «як до церкви йті, дак треба (єслі так чуствуєш) – як уже первий день напало – не йди, а як уже другий-третій – бери замка, кладі за пазуху, замкні, і тоди йди до церкви. – І только так, шоб оно не капнуло, бо дуже грєх великий, як воно капне на пудлогу у церкві. Дуже грєх великий!»[210].
Дівчина зі снопами. К. О. Трутовський
Заборонялося йти до церкви та брати участь у церковних ритуалах і породіллі, яка протягом сорока днів після пологів вважалася «нечистою». Більше того, інколи породіллю взагалі застерігали проти того, щоб вона виходила зі своєї хати[211]. Траплялося, що це ставало причиною смерті немовляти, бо жінка не наважувалася йти до лікаря через свою «нечистоту»[212]. Після сорока днів священик читав над нею «очисну» молитву і в такий спосіб «уводив» до церкви та повноцінного суспільного житя: «Роде дітя вона, 6 недель не йде до церкви. Дітя понеслі хрестіть, а вона не йде. 6 недель мінуло, она йде до вводу, приходіт і стоїть прі двору. Батюшка виходіт і вводіть»[213].
Загалом жінка під час місячних не мала права не тільки йти до церкви, а й брати участь у релігійних ритуалах. Зокрема, як зазначалося вище, їй заборонялося цілувати хрест чи ікону при обході села з молебнем: «А як піп чи дяк ходить по слободі з молитвою або з христом та й трапиться у котрій хаті така людина, що з циганами, то певне не поцілує христа чи ікони. Хоч і піднесе їй піп, то вона скаже «менї не можна», а як така, що не осмілить ся прямо сказать у вічі, то вийде собі на той час із хати. То вже її не питають, чого вийшла і втікла від хреста, бо знають, яке їй лихо, і знають, що як нечисте виходить, то до святого тоді не приторкаться»[214].
Під час місячних жінка мала обмежувати себе і в родинних обрядах. Зокрема, їй заборонялося бути хресною матір’ю: «Не можна тоді брати у куми або йти, коли просять, бо треба цілувать хрест, а до святощів не можна приторкаться. Через те ніхто тоді ані в куми не піде, ані на присягу не стане»[215]; «Кумою під час місячного бути не дозволялось: дитина вся буде в болячках»[216] Жінок взагалі застерігали від того, щоб іти на хрестини, бо це могло зашкодити дитині: «Гулять з циганами скрізь можна йти, лиш на христини не можна, бо це і безсовісно дуже було б і шкідливо. Кажуть, як втерпить отака людина та піде погулять на христини, то на дитинї пороблять ся струпи. То краще не йти, як має таке од того»[217]. Проте якщо жінка таки йшла на родини, коли
Колодюк І. Канівська польова практика 2007 р. Запис. у с. Гамарня Канівського р-ну Черкаської обл. // КЕКІФ, ф. 18, папка 3, од. зб. 3., арк. 3.
Кісь О. Полісся 1998. – Арк. 33.
Спр. Колодюк-8. Матеріали, записані в с. Млини Овруцького р-ну Житомирської обл. – Арк. 10.
Кісь О. Полісся 1998. – Арк. 43.
Манжура И. Сказки, пословицы и т. п., записанныя в Екатеринославской и Харьковской губ. – Харьков, 1890. – С. 155.
Левицький М. Селянськи знахари и бабы-шептухи. – К., 1901. – С. 2.
Спр. Колодюк-12. Матеріали, записані в с. Кам’яне Рокитнівського р-ну Рівненської обл. // ДНЦЗКСТК, ф. Рокитне-2006: Матеріали комплексної історико-етнографічної експедиції до Рокитнівського району Рівненської області (серпень 2006 р.). – Арк. 17.
Гр[ушевський] Мр. Дитина в звичаях і віруваннях українського народу. – С. 78.
Гр[ушевський] Мр. Дитина в звичаях і віруваннях українського народу. – С. 78.
Верхратський С. А. Український медичний фольклор. – Арк. 72.
Гр[рушевський] Мр. Дитина в звичаях і віруваннях українського народу. – С. 79.
Гр[ушевський] Мр. Дитина в звичаях і віруваннях українського народу. – С. 79.
