«зливки»[224].
Цікаво, що традиційна вимога відсутності місячних висувалася і до знахарок. За народними переконаннями, знахарство не було благословенне Богом. Вони могли займатися цією справою лише тоді, коли у них «припинились регули, тоді їм Бог прощає»[225].
Дівчинка з сапою. К. О. Трутовський
Запобіжні засоби на пологах та в родильній обрядовості, подібні до українських, відомі й іншим народам. Зокрема, болгари закопували під поріг житла металевий предмет, через який переступали всі жінки, у тому числі ті, що мали місячні[226]. У Білорусі жінки затикали який-небудь металевий предмет (ніж, ложку) за пояс, у Східній Сербії – самі розповідали породіллі про свій стан, болгарки прикріплювали до пояса червону квітку. Поляки вірили, що присутність такої жінки спричиниться до шкірних захворювань у дитини; білоруси – що дитина виросте неповноцінною, у неї (навіть у хлопчика) будуть сильні кровотечі, а похресна дівчинка буде безплідною: «Хрэстыты нэ можно за куму, як на рубашкэ е, кажут, малоумный будэ, дурной»; «Хрэстить не можна, а то у хрэщэной дочкы не будэ детей»[227].
Заборонялося жінкам репродуктивного віку йти в такому фізіологічному стані й до вінчання: «і вінчання тодї не буде, бо замічають, що як їй тодї принада, то життя буде якесь неладне і тому вже наперед питають ея пра це у неї»[228]. Поліщуки Берестейщини мотивували це загрозою смерті молодих, а нареченій – іще й місячними на смертному одрі: «венчацца нэ можно, як на рубашке е, бо калы умрэш, то можа гэта показатыся»[229].
Хоч жінці й дозволялося йти на похорон, їй, однак, не слід було цілувати мерця: «як ідеш до покойніка, то не треба подходить його цілувать. Прийшла собі – постій, подивись»[230]. Вірили: це загрожувало тим, що місячні не припиняться до кінця життя. Щоб запобігти цьому, радили покласти в кишеню мідяки, підв’язатися червоним поясом або взяти із собою металеву річ[231], а також насипати в черевики під п’яти жита[232]. І сьогодні деякі інформаторки розповідають про те, що жінки «беруть жито в пазуху, або житній хліб ото кидають шматочок, або жито, як раньше було жито, зерно, то було кидаєм пучечок зав’язаний»[233]; «на могилки нельзя іти – Низя! А йдуть – так беруть шо небудь, цепь яку… Ну, береш шо небудь у кишеню – або замочка якого, або там гвоздічка якого – шоб шо небудь у кишені було. Желєзне»[234]; «до покойніка тоже нє можна йті, на гробкі тоже нє можна йті (мєнструація як є – нє йдуть). Красною лєнтою више колєна перев’язують і йдуть, тоді можна і до покойніка […] женщина нечиста…»[235]; «Нада ниткаю пудвєзатьсє, нитка із льону (когда на похорон іти і менструація) – ниткою пудвєзаться сирою на голому тілу [по поясу] – одевайся і йди»[236]. Цікавою видається така мотивація заборони йти на похорон: «На похорон нєльзя йті. Того, шо
Памятная книжка Черниговской губернии. – Чернигов, 1862. – С. 277.
Агапкина Т. А. Славянские обряды и верования, касающиеся менструации. – С. 121.
Агапкина Т. А. Славянские обряды и верования, касающиеся менструации. – С. 121.
Гр[ушевський] Мр. Дитина в звичаях і віруваннях українського народу. – С. 78.
Агапкина Т. А. Славянские обряды и верования, касающиеся менструации. – С. 119.
Спр. Колодюк-5. Матеріали, записані в с. Блажове Рокитнівського р-ну Рівненської обл. // Ф. Рокитне-2006: Матеріали комплексної історико-етнографічної експедиції до Рокитнівського району Рівненської області (серпень 2006 р.). – Арк. 32.
Кабакова Г. И. Антропология женского тела в славянской традиции. – С. 199.
Верхратський С. А. Український медичний фольклор. – Арк. 72.
Колодюк І. Канівська польова практика 2007 р. Запис. у с. Гамарня Канівського р-ну Черкаської обл. – Арк. 8.
Кісь О. Полісся 1998. – Арк. 72.
Кісь О. Полісся 1998. – Арк. 138.
Кісь О. Полісся 1998. – Арк. 147.
Кісь О. Полісся 1998. – Арк. 106.
